Згідно з українським законодавством, придбання платником ПДВ товару чи послуги у платника ПДВ – це недостатня підстава для отримання покупцем автоматичного права на податковий кредит. Для того, щоб скористатися цим правом, треба виконати цілу купу умов і процедур, які чим далі, тим стають складніші.
Окрім оплати, необхідною умовою для права на податковий кредит є реєстрація контрагентом покупця накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН). Отже, право покупця на податковий кредит залежить від волі та можливостей третіх осіб (постачальників та податківців).
Чи можна цьому якось зарадити? Наприклад, стягнути упущену вигоду з контрагента? Останнім часом таких спроб стає все більше, але наскільки це законно та ефективно? Розглянемо, що говорить про це судова практика.
У постанові ВСУ від 12.03.2018 р. у справі №918/216/17 наводився випадок, коли покупець втратив своє право на податковий кредит через бездіяльність контрагента та спробував повернути втрачену суму ПДВ, звернувшись до нього з відповідною вимогою.
Події розвивалися так. Підприємство оплатило своєму контрагенту надані ним послуги, проте останній не зареєстрував податкові накладні в ЄРПН. Це призвело до втрати Покупцем права на податковий кредит.
Підприємство звернулося до господарського суду, вважаючи, що йому нанесені збитки у вигляді упущеної вигоди через неотримання Підприємством податкового кредиту за оплаченими послугами.
Які аргументи зазначала постраждала сторона?
Позиція Позивача ґрунтувалася на ст. 218 ГКУ, відповідно до якої: "підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник відповідає за невиконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Згідно зі ст. 22 ЦКУ, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є упущена вигода - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене".
Відповідно до ст. 224 ГКУ, "учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено".
Як до цього поставився суд?
На жаль, всупереч зазначеним вимогам законодавства, суди першої та апеляційної інстанцій і Верховний Суд відмовилися задовольняти позовні вимоги Підприємства.
Суд зробив висновок, що для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме:
Усі останні зміни з ПДВ –
у вашій поштовій скриньці!
Нова тематична розсилка від редакції. Ви точно нічого не пропустите
ПідписатисьХочете подивитись, як це виглядає?
- протиправна поведінка боржника;
- наявність збитків;
- причинний зв'язок між першим та другим;
- вина боржника.
Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника за неналежне виконання ним зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.
Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд зазначив: «Оскільки під час розгляду даної справи позивач не довів порушення відповідачем своїх господарських зобов'язань перед позивачем, причинного зв'язку між діями відповідача та збитками, самого факту понесення позивачем збитків, Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову».
Чому він не бачить факту понесених Підприємством збитків, Верховний Суд пояснювати не став.
Щодо відсутності причинно-наслідкового зв’язку, суд зазначив, що Позивачем не надано доказів щодо використання ним всіх передбачених податковим законодавством способів для реалізації свого права на віднесення сум податку до податкового кредиту. Мається на увазі право платника подати скаргу на контрагента у вигляді додатка 8 до декларації з ПДВ. Хоча в рішенні суду апеляційної інстанції зазначено, що Позивач скористався цим своїм правом, і це не принесло позитивного ефекту. Тому, що мав на увазі Верховний Суд, не зрозуміло.
Крім того, Суд зазначив, що відшкодування ПДВ здійснюється державою в податкових правовідносинах між позивачем та державою. Тобто об`єкт дослідження не знаходиться в площині цивільно-правових (господарсько-правових) відносин.
Верховний Суд також відхилив доводи скаржника про те, що відсутність реєстрації податкової накладної в ЄРПН є порушенням з боку відповідача правил здійснення господарської діяльності - невиконанням господарського зобов'язання.
Адже обов'язок зі складання та реєстрації податкових декларацій виникає у відповідача саме на підставі податкового законодавства. При цьому зазначення сторонами у Договорі про обов'язок відповідача надати замовнику податкову накладну не має наслідком зміну характеру відповідних правовідносин з податкових на господарські.
Отже, Верховний Суд не надав можливості покупцю належним чином захистити свої права та отримати відшкодування упущеної вигоди, яка виникла в результаті бездіяльності його контрагента. В той же час, податкове законодавство ставить право особи на податковий кредит в залежність від діяльності інших осіб.
То що ж, про відшкодування збитків можна забути?
Як бачимо, відсутність в законі прямої норми, яка б вимагала від контрагента відшкодувати збитки, що виникли через відсутність реєстрації податкової накладної, залишають мало надії на захист у суді.
А якщо підстрахуватися умовами договору?
Обачні покупці можуть включати в умови свого договору з контрагентом застереження щодо обов’язку продавця зареєструвати податкову накладну на товар в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до ст. 201.1. ПКУ. А у випадку невиконання постачальником такої вимоги, останній зобов’язаний сплатити покупцю штраф у визначеному відсотковому розмірі від вартості товару.
На жаль, як показує судова практика вищих судів, такі договірні застереження не приймаються судом до уваги. Розглядаючи такий спір за договором поставки, ВГСУ в своїй постанові від 07.11.2017 року у справі № 920/390/17 відмовив покупцю у задоволенні його вимог до постачальника стосовно сплати штрафу за порушення умов договору щодо реєстрації податкової накладної.
Причина відмови була наступна: «Невиконання відповідачем зобов'язання, яке виникає не перед контрагентом за договором поставки, а з податкових правовідносин, не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у вигляді штрафної санкції, яка може наставати по факту порушення стороною умов поставки або, маючи компенсаційну природу, по факту настання реальних негативних наслідків у іншої сторони».
Тобто, на думку Суду, порушення постачальником податкового законодавства, що призвело до збитків для іншої сторони договору поставки, не є порушенням умов договору, тобто не є господарським правопорушенням. Незважаючи на спеціальне застереження в договорі поставки.
В іншій аналогічній справі (постанова від 11.10.2017 р. у справі № 908/3565/16), ВГСУ зробив висновок, що обумовлені у такі обов'язки відповідача здійснити реєстрацію податкової накладної протягом передбаченого законодавством строку не є господарським зобов'язанням та/або правилом здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання цих умов договору не є правопорушенням у сфері господарювання, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 230, ст. 218 ГКУ виключає можливість притягнення учасника господарських правовідносин до відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій, навіть якщо їх сплата передбачена у договорі.
Крім цього Суд зазначив: «Доводи позивача, що такий вид штрафних санкцій сторони погодили у договорі, який не визнаний недійсним суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦКУ сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами».
Невтішні висновки
Таким чином, ані суд, ані законодавство не залишають покупцю ефективних правових способів зобов’язати свого контрагента зареєструвати податкові накладні або виплатити компенсацію за порушення ним вимог податкового законодавства та умов договору.
В той же час, це не повинно свідчити про безперспективність спроб покупця захистити своє право на податковий кредит у взаємовідносинах з недобросовісним контрагентом. Можливо, правильно сформульована норма договору зможе переломити судову практику у бік постраждалої сторони.