Щодо права державних службовців на щорічну додаткову відпустку
Відповідно до статті 51 Закону про державну службу, що набрав чинності з 01.05.2016 року, за кожний рік державної служби по досягненню п'ятирічного стажу державної служби державному службовцю надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток (далі - Порядок) затверджений постановою КМУ від 06.04.2016 р. №270.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що додаткова відпустка конкретної тривалості надається державним службовцям після досягнення відповідного стажу державної служби.
Тобто, як і раніше, за новим Порядком, виникнення у державних службовців права на додаткову оплачувану відпустку та її тривалість залежить не від відпрацьованого в році часу, а лише від наявності відповідного стажу державної служби.
Слід зазначити, що згідно зі статтею 58 Конституції закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Тому тривалість невикористаних додаткових відпусток за стаж державної служби за минулі роки має визначатися відповідно до норм законодавства, які були чинними на той час.
Безпосередньо це передбачено також пунктами 8, 9 Розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення ” Закону, згідно з якими стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. За державними службовцями, які відповідно до статті 35 Закону України „Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490) набули право на отримання додаткових оплачуваних відпусток більшої тривалості, ніж передбачено статтею 58 цього Закону, така тривалість додаткових відпусток зберігається після набрання чинності цим Законом.
У подальшому тривалість відпустки за стаж державної служби має розраховуватися відповідно до норм чинного законодавства.
У випадку, якщо приведена дата стажу державної служби за 10 років припала на 20.03.2016 року, згідно з законодавством, що діяло на той час, державний службовець мав право після цієї дати на 5 календарних днів відпустки. Оскільки після 01.05.2016 року тривалість додаткової відпустки за стаж служби 10 років становить 6 календарних днів, в даному випадку, він має право отримати ще один додатковий день відпустки.
Державний службовець, який вже має стаж служби, наприклад, 8 років, починаючи з 1.05.2016 року матиме право на 4 дні додаткової відпустки.
Згідно з пунктом 12 Порядку державному службовцю, який відповідно до статті 35 Закону України від 16 грудня 1993 р. №3723-XII “Про державну службу” за стаж державної служби 12 років набув право на отримання додаткової відпустки тривалістю 9 календарних днів, додатковий день надається після наступних двох років державної служби; 13 років - набув право на отримання додаткової відпустки тривалістю 11 календарних днів, додатковий день надається після наступних трьох років державної служби; 14 років - набув право на отримання додаткової відпустки тривалістю 13 календарних днів, додатковий день надається після наступних чотирьох років державної служби.
Тобто тривалість такої відпустки державного службовця, який має стаж служби 12 років, два роки лишатиметься незмінною і становитиме 9 днів, право на 10 днів відпустки в нього виникне після 14 років стажу, на 11 днів після 15 років стажу і т.д.
У випадку, якщо на день набрання чинності цим Законом він вже має право на таку відпустку тривалістю 11 календарних днів за 13 років стажу державної служби, право на відпустку тривалістю 12 календарних днів він матиме лише через чотири роки, оскільки 12 днів такої відпустки за новим порядком надається за наявності стажу державної служби 16 років.
Щодо права родичів, які фактично доглядають за дитиною, на відпустку для догляду за нею до досягнення трирічного віку
Відповідно до частини першої статті 18 Закону про відпустки після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, та одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів (частина сьома статті 179 КЗпП, частина третя статті 18 Закону).
Згідно статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки, або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 КЗпП) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
У відповідності з частиною четвертою статті 20 Закону особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу (навчання) до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).
Отже, лише за умови надання довідки з місця роботи матері дитини про те, що вона вийшла на роботу на повний робочий день, а також довідки органу праці та соціального захисту населення за місцем проживання матері про припинення їй виплати допомоги по догляду за дитиною (якщо така допомога була призначена), гарантовано право батька дитини, бабусі чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, на отримання відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги).
Слід зазначити, що допомогу по догляду за дитиною скасовано з 1 липня 2014 року.
Особам, які на 30 червня 2014 року мали право на отримання допомоги при народженні дитини у розмірі, встановленому на першу дитину, після досягнення дитиною двох років на наступні 12 місяців призначається щомісячна допомога у розмірі 130 гривень, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Після 1 липня 2014 року призначається лише допомога при народженні дитини у розмірі 41 280 грн ― виплата цієї допомоги здійснюється одноразово у сумі 10 320 грн, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами (стаття 12 Закону України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми”).
У разі, коли мати дітей перебуває у відпустці для догляду за однією дитиною до досягнення нею трирічного віку, для надання такої відпустки батькові для догляду за дитиною у цей же період підстав немає (немає довідки з місця роботи матері про те що вона вийшла на роботу.
Із вищезазначеного випливає, що право на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку батька дитини, баби, діда чи інших родичів, які фактично доглядають за дитиною, є похідним від права матері на таку відпустку, тобто, мати може делегувати своє право на відпустку вище переліченим особам.
У випадку, якщо мати дитини працює і проживає за кордоном, на неї не поширюються норми Закону. Тобто, права на відпустку на території України ця жінка не має, а тому відповідно не можуть мати права на цю відпустку і особи, перелічені у частині третій статті 18 цього Закону.
Також згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Тому, у випадку, якщо мати дитини - приватний підприємець, вона не має права на будь-який вид відпусток, в т.ч. і на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки не перебуває у трудових відносинах. Отже відповідно відсутня підстава і для надання батьку дитини, чи іншим родичам, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Щодо додаткової відпустки окремим категоріям ветеранів війни
Статтею 16-2 Закону України „Про відпустки” (далі – Закон) передбачене право учасників бойових дій, інвалідів війни, статус яких визначений Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 12 Закону щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки (частина перша статті 24 Закону).
Отже, саме щорічна відпустка підлягає поділу на частини та грошовій компенсації при звільненні.
Види щорічних відпусток наведені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України „Про відпустки”. До них належать: щорічна основна відпустка (стаття 6 Закону), додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 Закону), додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону), інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни визначена статтею 16 розділу III Закону „Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням. Творча відпустка. відпустка для підготовки та участі в змаганнях”, тому вона не належить до виду щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток.
Така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни. Невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься.
Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем.
Щодо права працівників-сумісників на додаткову соціальну відпустку, передбачену статтею 19 Закону України “Про відпустки”
Відповідно до частини другої статті 21 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін. Ця норма закону дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.
Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією, фізичною особою і тому має право на оплачувану щорічну відпустку.
Це узгоджується також із статтею 56 КЗпП України, оскільки робота за сумісництвом є одним з різновидів роботи на умовах неповного робочого часу.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що при роботі на умовах неповного робочого часу гарантовано недопущення будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.93 №245 і Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженим наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28.06.93 №43 та зареєстрованим у Мін’юсті 30.06.93 за №76 передбачено, що відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.
Враховуючи зазначене і те, що на роботі за сумісництвом працівник має право і на соціальні відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами і для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, підстав для ненадання працівникам-сумісникам соціальної відпустки за статтею 19 Закону України „Про відпустки” не вбачається.
