Підпунктом 142.1 ст. 142 ПКУ визначено, що до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізосіб, які перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, що включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрат на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-якої іншої оплати у грошовій або натуральній формі, встановленої за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування відповідно до норм розділу IV ПКУ).
Згідно з п. 3.22 Інструкції зі статистики заробітної плати компенсація працівникам за використання для потреб виробництва особистого транспорту не належить до фонду оплати праці.
Водночас підприємство може укласти договір оперативної оренди транспортного засобу та використовувати особистий автомобіль фізичної особи — директора у господарський діяльності підприємства.
Згідно з пп. 14.1.97 ст. 14 ПКУ лізингова (орендна) операція — це господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних засобів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк. Абзацом «а» цього підпункту визначено, що оперативний лізинг (оренда) — це господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного засобу, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою).
Передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов’язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму доходів, а орендар — суму витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування (п. 153.7 ст. 153 ПКУ).
Визначення витрат з метою оподаткування наведено у пп. 14.1.27 ст. 14 ПКУ, зокрема витрати — це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, внаслідок яких відбувається зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються з:
• витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 — 138.9, підпунктами 138.10.2 — 138.10.4, п. 138.11 ст. 138 ПКУ;
• інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 ПКУ.
Відповідно до п. 138.8 ст. 138 ПКУ собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається, зокрема, із загальновиробничих витрат, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно з положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.
При обчисленні об’єкта оподаткування податком на прибуток серед загальновиробничих витрат враховуються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення (пп. «г» пп. 138.8.5 ст. 138 ПКУ).
До складу інших витрат включаються, зокрема, адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, серед яких враховуються витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у т. ч. оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона) (пп. «в» пп. 138.10.2 ст. 138 ПКУ).
Водночас згідно з пп. «д» пп. 138.10.3 ст. 138 ПКУ при визначенні об’єкта оподаткування враховуються витрати на збут, які включають витрати, пов’язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема такі як витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов’язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона).
Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПКУ витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом II ПКУ.
Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат (пп. 139.1.9 ст. 139 ПКУ).
Проте слід врахувати, що пп. 153.2.1 ст. 153 ПКУ встановлено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов’язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).
Витрати, понесені платником податку у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов’язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20% від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги) (пп. 153.2.2 ст. 153 ПКУ).
При цьому пп. 153.2.3 ст. 153 ПКУ передбачено, що положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку на прибуток підприємств та які сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.
Статтею 762 глави 58 «Найм (оренда)» Цивільного кодексу встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлено договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи викладене, витрати на виплату фізичній особі — директору, яка перебуває з платником податку у трудових відносинах, компенсації за використання для потреб виробництва особистого автомобіля не відносяться до фонду оплати праці. Але платник податку має право компенсувати фізичній особі вартість витрат з експлуатації та ремонту власного автомобіля як складову оплати праці працівника, надану з дотриманням норм трудового законодавства і, відповідно, віднести зазначену компенсацію до складу своїх витрат згідно зі до ст. 142 ПКУ.
Водночас підприємство може використовувати особистий автомобіль фізичної особи — директора у разі укладання договору оперативної оренди транспортного засобу. У такому разі підприємство має право віднести витрати на утримання, експлуатацію та ремонт цих основних засобів до складу своїх витрат відповідно до ст. 138 ПКУ за умови зв’язку таких витрат з господарською діяльністю і документального підтвердження відповідних витрат та оформлення первинних документів відповідно до вимог законодавства.
Плата за користуванням транспортним засобом, установлена договором найму згідно зі ст. 762 Цивільного кодексу, відображається у податковому обліку з урахуванням звичайних цін за такі послуги відповідно до підпунктів 153.2.1 та 153.2.2 ст. 153 ПКУ.
«Вісник податкової служби України» 27.07.2012, №28
