Мінсоцполітики у листі від 06.03.2016 р. №141/18/99-15 зазначило, що умови встановлення і розміри оплати праці працівників, в тому числі і за період відрядження, підприємства визначають самостійно в колективному договорі або іншому локальному акті з дотриманням положень законодавства.
Гарантії за час відрядження встановлені статтею 121 КЗпП та Податковим кодексом України.
Зокрема, працівникам, які направляються у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором. Розмір такої оплати не може бути нижчим від середнього заробітку, що зберігається за такими працівниками на всі робочі дні у відрядженні за графіком, установленим за місцем постійної роботи. Тобто у випадку направлення працівника у відрядження необхідно порівняти суму середньоденного заробітку і денного заробітку відповідно до умов трудового договору. Якщо денний заробіток вищий від його середнього заробітку, заплатити за час відрядження заробітну плату, а якщо вищий середній заробіток, то виплачується середня заробітна плата.
Отже, за час перебування працівника у відрядженні згідно з наказом керівника підприємства йому мають здійснити виплати, передбачені статтею 121 КЗпП. У разі нарахування сум за період відрядження в меншому розмірі необхідно провести донарахування розміру оплати за дні відрядження.
За порушення законодавства про працю роботодавці несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством. Яку саме? Читайте в аналітичній статті від редакції "ДК" тут >>
Матеріали на тему:
- Оплата днів відрядження - по середній чи денній зарплаті? Інспекція з праці перевіряє!