Двотижневий строк попередження роботодавця встановлюється для того, щоб надати йому можливість підшукати на робоче місце, що вивільняється, іншого працівника. Протягом цього терміну ні працівник, ні роботодавець не мають права в односторонньому порядку розірвати договір. Так, якщо працівник буде звільнений роботодавцем до закінчення строку попередження про звільнення, то він підлягає відновленню на роботі. А якщо працівник залишить роботу до закінчення строку попередження, недопрацьовані дні вважатимуться прогулами і тоді роботодавець матиме право звільнити його не за власним бажанням, а за прогул без поважних причин. Законодавство не вимагає, щоб працівник указував у заяві причину свого звільнення, тому роботодавець не має права вимагати цього від працівника.
В той же час зазначення причини звільнення в окремих випадках є досить важливим. Так, якщо працівник звільняється з роботи за власним бажанням у зв’язку із неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове мiсце проживання, переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість, вступ до навчального закладу, неможливiсть проживання в цій мiсцевостi, пiдтверджена медичним висновком, вагiтнiсть, догляд за дитиною до досягнення нею 14-рiчного вiку або дитиною-iнвалiдом, догляд за хворим членом сiм’ї вiдповiдно до медичного висновку або iнвалiдом I групи, вихiд на пенсiю, прийняття на роботу за конкурсом, а також з iнших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Також працiвник має право у визначений ним строк розiрвати трудовий договiр за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Отже, в цій ситуації радимо поспілкуватися із працівником, з’ясувати причину його звільнення, а вже потім вирішувати, чи зобов’язаний він відпрацьовувати два тижні.