Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці пояснює, що відповідно до ч. 7 ст. 5-1 КЗпП держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Примус працівника до звільнення з роботи є протизаконним, оскільки Конституція України гарантує кожному громадянинові захист від незаконного звільнення (ч. 6 ст. 43). Ця гарантія забезпечується шляхом закріплення цілої низки вимог до порядку припинення трудового договору. Так, розірвати трудові відносини можна тільки за наявності на те законних підстав (перелік таких підстав закріплений у Кодексі законів про працю України).
Працівник може заявити про примус до звільнення за власним бажанням або в прокуратуру, або в суд.
Доведений у суді або виявлений прокуратурою факт примусу до звільнення – це серйозний ризик і для організації, і для її керівництва. Відповідальність за примус до звільнення з роботи може бути не тільки адміністративною, але й кримінальною – з практично обов’язковою дискваліфікацією (позбавленням права займати керівні посади) правопорушника, виплатою їм штрафів і компенсацій працівнику.
