Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Позивачі, навіть коли в судах рішення виноситься на їх користь, частіше за все отримують спірні суми від контрагентів через значний проміжок часу. Але наразі у нас не стоїть питання щодо з’ясування обставин та строків примусового виконання судового рішення державними виконавцями. Нас цікавить, чи можна за таке прострочення стягнути з контрагента кошти з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми (ст. 625 ЦКУ), а також пені (встановлена договором страхування).
Рішення ВСУ, про яке піде мова, стосується простроченої заборгованості за рішенням суду, яке набрало законної сили у 2004 році, а сума за договором добровільного страхування виплачена страховою компанією лише у 2011 році.
ВСУ у коментованій постанові робить такі висновки:
1. Суд вважає вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не безпідставними, оскільки правовідносини сторін виникли не з порушення грошового зобов'язання, а з примусового виконання рішення суду та регулюються нормами законодавства про виконавче провадження.
ВСУ вважає, що правовідносини, що склалися між сторонами на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту, є грошовим зобов'язанням, і на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦКУ як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
2. Щодо пені, яка встановлена договором, слід зважати на те, що відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦКУ право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Аналогічні положення щодо зобов'язання страховика сплатити неустойку містяться у ст. 992 ЦКУ.
Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦКУ, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню в повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.
Причому, на відміну від процентів як плати за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання.
Аналіз правових норм, зокрема статей 536, 549, ч. 2 ст. 625 ЦКУ, дає підстави для висновку, що проценти та неустойка є різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлено.
