Верховний Суд підтвердив: сама по собі тривала невиплата коштів за судовим рішенням не є автоматичною підставою для стягнення упущеної вигоди чи моральної шкоди. Для цього позивач має довести повний склад цивільного правопорушення, а розрахунки гіпотетичних доходів не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Розповідає Судово-юридична газета.
Такий висновок зробив Касаційний цивільний суд у постанові від 19 січня 2026 року у справі №461/1377/24, залишивши без задоволення касаційну скаргу фізичної особи на рішення судів попередніх інстанцій.
Обставини справи
Позивач звернувся до суду з вимогами до кредитної спілки про стягнення коштів у зв’язку з тривалим невиконанням рішення суду від 2019 року, яким на його користь було присуджено понад 294 тис. грн пені.
Окрім інфляційних втрат і трьох відсотків річних, позивач просив:
- 370 тис. грн упущеної вигоди — як дохід, який він нібито міг отримати, розмістивши присуджені кошти на депозитах;
- понад 977 тис. грн моральної шкоди, посилаючись на душевні страждання, погіршення здоров’я та неможливість витрачати кошти на лікування і повсякденні потреби.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов частково: стягнули інфляційні втрати та три відсотки річних відповідно до статті 625 ЦК України, але відмовили у відшкодуванні упущеної вигоди й моральної шкоди. Позивач оскаржив ці відмови в касаційному порядку.
Позиція Верховного Суду
Касаційний цивільний суд погодився з висновками нижчих інстанцій і наголосив на таких ключових моментах.
1. Упущена вигода — не «потенційний дохід», а доведений
Суд нагадав, що упущена вигода — це доходи, які особа могла б реально отримати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Вимога про її відшкодування можлива лише за наявності всіх елементів цивільного правопорушення:
- шкоди;
- протиправної поведінки боржника;
- причинного зв’язку між цією поведінкою і шкодою;
- вини.
Надання договорів з банками або кредитними установами саме по собі не доводить, що позивач фактично отримав би відповідний дохід. Такі твердження суд визнав припущеннями, які не відповідають вимогам доказування у цивільному процесі.
2. Причинний зв’язок має бути доведений, а не задекларований
Суди встановили, що позивач не довів прямого причинного зв’язку між невиконанням судового рішення і неотриманням конкретного доходу у заявленому розмірі. Так само не доведено, що він вживав реальних заходів для отримання такого доходу, як цього вимагає стаття 623 ЦК України.
3. Моральна шкода потребує доказів, а не загальних посилань
Верховний Суд підтримав висновок, що:
- сам факт невиконання грошового зобов’язання ще не означає автоматичного заподіяння моральної шкоди;
- необхідно довести наявність душевних чи фізичних страждань, їх інтенсивність та причинний зв’язок із діями відповідача.
Посилання позивача на інвалідність і стан здоров’я не були прийняті, оскільки ці обставини існували незалежно від спірних правовідносин, а їх зв’язок із невиплатою коштів не підтверджено доказами.
4. Касаційний суд не переоцінює докази
Суд окремо наголосив: касаційна інстанція не має повноважень переоцінювати докази чи встановлювати нові фактичні обставини. Доводи скаржника фактично зводилися до незгоди з оцінкою доказів судами першої та апеляційної інстанцій, що виходить за межі касаційного перегляду.
Висновок
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій — без змін. Постанова є остаточною.
