17 квітня 2026 року у справі №203/5640/23 Верховний Суд сформував важливу позицію щодо застосування статті 13 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
Суть спору
Працівниця АТ "Укрзалізниця", яка працювала старшим ревізором у Дніпрі, оскаржила наказ роботодавця про призупинення дії трудового договору, виданий у травні 2022 року.
Роботодавець припинив виплату зарплати, посилаючись на воєнний стан. Однак працівниця зазначила, що:
- підприємство продовжувало працювати;
- бойові дії у місті не велися;
- вона могла виконувати свої обов'язки.
Суди першої та апеляційної інстанцій стали на бік працівниці. Верховний Суд підтвердив їх висновки.
Ключова позиція Верховного Суду
Суд наголосив: призупинення дії трудового договору — це винятковий механізм, а не універсальний спосіб реагування на складну економічну ситуацію чи сам факт війни.
Для законного призупинення мають одночасно існувати дві умови:
- роботодавець об'єктивно не може надати роботу;
- працівник об'єктивно не може її виконувати.
Якщо хоча б одна сторона має можливість виконувати свої обов'язки — підстав для призупинення немає.
Верховний Суд окремо підкреслив:
сам факт військової агресії не є автоматичною підставою для призупинення трудового договору;
зменшення обсягів роботи чи фінансові труднощі не доводять неможливість забезпечити працівника роботою;
роботодавець повинен надати належні докази реальної неможливості роботи.
Наслідки незаконного призупинення
Якщо працівника безпідставно позбавили можливості працювати, роботодавець зобов'язаний компенсувати середній заробіток за весь період такого порушення.
Це рішення є орієнтиром для всіх роботодавців та працівників:
воєнний стан не скасовує трудових гарантій, а призупинення трудового договору можливе лише за наявності реальних, доведених та виняткових обставин.
