Постанова ВС від 06.05.2020 р. справа №462/173/19
Ті, хто використовує автотранспорт, зокрема, і суб’єкти господарювання (ЮО, ФОПи, фізособи) щороку страхують відповідальність перед третіми особами (так звана «автоцивілка»). При цьому страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю та здоровю, складає 260 тис грн.
І ось, якщо фізособа в результаті ДТП отримала тілесні ушкодження. І цивільна відповідальність водія на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована. Хто має оплатити листок непрацездатності такій фізособі – роботодавець за допомогою ФСС чи страхова компанія?
Це питання в коментованій справі вирішував ВС. При цьому постраждала фізособа була найманим працівником. А період тимчасової непрацездатності тривав 65 днів, про що роботодавцю був наданий листок непрацездатності.
На момент звернення до суду такому працівнику вже була виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності. Роботодавець при цьому керувався Законом №1105, постановою КМУ від 26.09.2001 р. №1266 «Про обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальних страхуванням» та постановою КМУ від 24.06.2015 р. №440 «Про затвердження Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві».
Тобто, роботодавець порахував середньоденний дохід для оплати лікарняних. Перші 5 календарних днів були оплачені за рахунок роботодавця, а решта 60 днів – за рахунок ФСС.
Але працівнику цього виявилось мало. На його думку, він мав також право на відшкодування шкоди, заподіяну життю та здоровю від страхової компанії.
Страхова компанія вирішила, що оскільки фізособі вже виплатили лікарняні, то про страхове відшкодування за «автоцивілкою» можна забути. І не виплатила таке відшкодування.
На що фізособа згадала п. 36.5 Закону №1961: за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Отже, фізособа звернулася до суду не тільки за вимогою заплатити їй страхове відшкодування (ті самі 260 тис. грн.), а також з вимогою стягнути із страхової компанії пеню у розмірі 2028 грн. 57 коп., а також 174 грн. 3% річних та 490 грн. 15 коп. інфляційних втрат.
Хто має відповісти за шкоду – ФСС чи страхова компанія?
Перша судова інстанція прийшла до висновку, що отримання працівником матеріального забезпечення у вигляді допомоги по тимчасовій втраті непрацездатності за основним місцем праці, є виплатами за соціальним страхуванням (ФСС з ТВП), і не є відшкодуванням шкоди, яка завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Тож, жодного подвійного відшкодування шкоди, завданої під час ДТП здоров’ю пішохода, який отримує лікарняні.
Під час розгляду справи в апеляційній інстанції, суд врахував інший важливий момент: відшкодування за договором страхування відповідальності не може перевищувати розміру прямого збитку, тобто не покритого іншим видом страхування, якого зазнав страхувальник, а тому не може бути подвійного відшкодування. (ч. 17 ст. 9 Закону України «Про страхування» та п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦКУ)
Тому апеляційна інстанція скасувала рішення суду першої інстанції, але стягнула зі страхової компанії усього 94 грн. 71 коп. (той самий непокритий збиток). І цей висновок цілком підтримав Верховний суд у коментованій нами справі.
Подвійного страхування не передбачено!
ВС вернув увагу на те, що спір виник щодо застосування законів України: «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» й правильного розуміння понять: соціальне страхування та страхування цивільно-правової відповідальності.
Важливий висновок 1 – як порахували суму страхового відшкодування. Страхове відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності не може перевищувати розміру прямого збитку, тобто не покритого іншим видом страхування, якого зазнав страхувальник. Чинне законодавство не передбачає подвійного страхування.
Статтею 23 Закону №1961 визначено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим.
У зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються для працюючої особи (особи, яка працює за трудовим договором) у розмірі неотриманої середньої заробітної плати, обчислена відповідно до норм законодавства України про працю (стаття 25 Закону №1961).
Тож, фізособа, будучи працівником, який працює за трудовим договором, має право на відшкодування за рахунок страховика транспортного засобу шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, у вигляді неотриманої середньої заробітної плати, обчисленої відповідно до Постанов КМУ №1266 та №440.
Верховний суд вважає вірним розрахунок апеляційною інстанцією суми стягнення зі страхової компанії.
Важливий висновок 2 – чому страхова компанія не має платити пеню та інші штрафні санкції. Право на стягнення пені за несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховою компанією не виникає у разі порушення строків звернення за таким відшкодуванням. Що і було в коментованій справі.
ВС нагадав, що п. 35.1 Закону №1961 передбачено, що для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Пунктом 36.2 Закону №1961 визначено, що страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про ДТП, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:
- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими – прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його,
- у разі невизнання майнових вимог заявника, – прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
У разі якщо заява про здійснення страхового відшкодування чи інші документи, необхідні для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування, подані з порушенням строку, встановленого цим Законом, строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату збільшується на кількість днів такого прострочення.
Тому страхова компанія не порушила строки виплати страхового відшкодування і не має платити пені і решта фінансових санкцій.