Коментар до постанови ВП ВС від 13.10.2020 р. №712/9213/18
Звертаємо увагу, що у цій справі ВС відійшов від власних попередніх правових позицій. Тому роботодавцям слід бути дуже уважними і враховувати це у подальшій практиці відносин із працівниками.
Зміст справи
09.01.2018 року працівниця написала заяву про надання невикористаної частини щорічної відпустки за 2017 рік на 11 діб (з урахуванням одного святкового дня) з 28.02.2018 р. по 10.03.2018 р. Згідно з листком непрацездатності від 27.02.2018 року вона була відсутня на роботі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за періоди 27-01.03.2018 р. та 02-06.03.2018 р.
06.03.2018 р. працівниця зателефонувала до начальника сектору кадрового забезпечення та повідомила, що 07.03.2018 року принесе листок непрацездатності, а також просила надати їй 11 днів відпустки, яка не була використана через хворобу. Це підтверджено свідком – начальником сектору кадрового забезпечення.
07.03.2018 р. вона надала роботодавцю листок непрацездатності та ще раз усно повідомила про необхідність продовження щорічної відпустки відповідно до ст. 80 КЗпП у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, яка відповідно підтверджена оригіналом листка непрацездатності.
12-14 березня 2018 року роботодавцем складено акти про відсутність працівниці на роботі.
А вже 16.03.2018 р. наказом до неї застосовано дисциплінарне стягнення за порушення трудової дисципліни (прогули 12-14 березня 2018 року) у вигляді звільнення (на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП) за прогул без поважних причин. Підставою звільнення, про що зазначено у наказі, є відсутність жодних заяв про продовження щорічної відпустки відповідно до ст. 80 КЗпП та ст. 11 Закону про відпустки.
Не погодившись з цим, працівниця звернулась до суду. Як не складно здогадатися, головним питанням цієї справи стало: чи потрібна (обов’язкова) заява на подовження відпустки і чи достатньо було усного звернення працівниці, щоб роботодавець склав наказ на таке подовження.
Суди вважають обов’язковою заяву про продовження відпустки та наказ
До сьогодні позиція ВС при розгляді таких справ зводилась до наступного:
- заява працівника про продовження відпустки через хворобу під час відпустки повинна бути! Більш того, вона має бути погоджена з керівництвом роботодавця, має бути прийняте відповідне рішення (наказ, розпорядження), з яким працівник повинен бути ознайомлений, що підтверджує взаємну згоду між працівником та власником або уповноваженим органом щодо перенесення або продовження відпустки (постанова від 18.07.2018 р. у справі №223/558/15-а);
- навіть якщо відпустку працівник планує не подовжити, а використати у майбутньому, для узгодження з роботодавцем нового терміну надання позивачу щорічної основної відпустки останній мав подати відповідну заяву (постанова від 28.04.2020 р. у справі №200/2166/19)
А ось у коментованій нами справі Велика Палата ВС вважає, що попередніми рішеннями суди звузили права найманого працівника. І поклали на нього обов`язки у вигляді звернення до роботодавця про продовження відпустки з письмовою заявою та невиправдано розширили права роботодавця на обов`язкове погодження на продовження відпустки, що не відповідає як вимогам ст. 80 КЗпП, так і ст. 11 Закону про відпустки.
Такі обмеження прав найманого працівника та розширення прав роботодавця не ґрунтуються на вимогах закону, не є необхідними у демократичному суспільстві та порушують баланс інтересів сторін трудових правовідносин.
Продовження відпустки не потребує жодних дій від працівника
Тепер ВС трактує норми трудового законодавства інакше. З буквального тлумачення п. 1 ч. 2 ст. 80 КЗпП та ст. 11 Закону про відпустки відпустка саме продовжується у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.
При цьому ні КЗпП, ні Закон про відпустки не передбачають звернення працівника зі заявою про продовження відпустки. Не передбачено й необхідності отримання на це згоди роботодавця; хоча період надання відпустки сторонами уже узгоджено, проте неможливість її використання саме у зазначені в наказі дати спричинена обставинами, які не залежать від волі жодної зі сторін.
Увага! Обов`язком працівника є повідомлення роботодавця про тимчасову непрацездатність, яка засвідчена у встановленому порядку, тобто листком непрацездатності. При цьому ні КЗпП, ні Закон про відпустки не передбачають саме і виключно письмової форми повідомлення про тимчасову непрацездатність. Таке повідомлення може бути вчинене у будь-який спосіб. А надання листа непрацездатності можливе пізніше, наприклад, після виходу з відпустки, що буде підтвердженням правомірності такого продовження.
Але зверніть увагу: щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку (п. 1 ч. 2 ст. 80 КЗпП та п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону про відпустки).
У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період (ч. 4 ст. 11 Закону про відпустки).
Приписів щодо обов`язкового погодження продовження відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому законом порядку, під час тривалості відпустки та звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця у випадку саме «продовження» відпустки зазначені норми не містять.
Перенесення відпустки на інший період свідчить, що сторони мають узгодити вказане питання відповідно до загальної процедури. Тобто як працівник, так і роботодавець мають визначитися, чи відповідає новий період відпустки їх інтересам та чи не порушуються процес організації праці, визначений роботодавцем, та право на відпочинок працівника. Перенесення відпустки передбачає звернення працівника з відповідною заявою до роботодавця та видання наказу роботодавцем, що свідчить про волевиявлення сторін на погодження з новим періодом надання відпустки.
Тому продовження відпустки не потребує спеціальних дій з боку працівника (заява не обов’язкова), тоді як перенесення вимагає згоди роботодавця та ініціативи працівника (заява обов’язкова).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що
- якщо працівник не подав заяви про перенесення невикористаної частини відпустки, продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично,
- таке продовження є обов`язком роботодавця, для виникнення якого йому достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву (або навіть сам листок непрацездатності, який працівник може надати пізніше).
Таким рішенням Велика Палата Верховного Суду відступила від правової позиції, висловленої у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 р. у справі №223/558/15-а та від 28.04.2020 р. у справі №200/2166/19-а, від 26.09.2018 р. у справі №289/51/16-ц, від 21.08.2019 р. у справі №466/4738/18 та від 13.09.2017 р. у справі №6-1412цс17 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.