• Посилання скопійовано

«Переписала хату на...» – не рятує від стягнення боргу!

Подарувавши своїм дітям нерухоме майно, не врятуватись від стягнення боргу, якщо такі правочини суд визнає фіктивними. Фіктивний правочин є таким, що укладається з метою приховання майна від конфіскації чи звернення стягнення на нього. Наразі так вважає ВС. Таку ж позицію підтримує й ЄСПЛ

«Переписала хату на...» – не рятує від стягнення боргу!

Коментар до Постанови ВС від 27.05.2021 р., справа №447/2150/18

У складних життєвих ситуаціях батьки схильні довіряти найближчим (наразі ми говоримо про дітей). Іноді засновники бізнесу «переписують» його на своїх дітей або батьки передають право власності дітям на нерухоме майно та автомобілі. В обох випадках батьки прагнуть зберегти зароблене у сім’ї.

Проте останнім часом ситуація поступово змінюється й такі дії батьків вже не можуть захисти ні право власності, ні фінансову стабільність своїх дітей. Такі «батьківські» угоди дарування можуть бути визнані українськими судами фіктивними. І навіть ЄСПЛ стає на бік держави та підтримує конфіскацію подарованого майна/грошей. Те, що діти після отримання «переписаного» на них майна, покращують і вдосконалюють його, суд не бере до уваги!

Коментована справа  не є винятком з багатьох причин. Адже у коментованій справі особа-кредитор, яка виграла суд у фізособи-боржника, ніяк не очікувала, що відразу ж після набрання законної сили рішення апеляційної інстанції про стягнення значної суми боргу боржник подарував доньці нерухоме майно (житловий будинок та кілька земельних ділянок). При цьому боржник мав пенсію, з якої стягувалось 30% на погашення боргу.

У результаті фізособа-кредитор звернулась до суду та просила визнати укладені на нерухомість договори дарування фіктивними. Тим більше, що вартість майна не набагато менша від суми боргу, стягнуту за судовим рішенням.

Фізособа-кредитор вважає, що договори дарування нерухомості були спрямовані не на реальне настання наслідків (хоча нерухомість була вчасно та належним чином перереєстрована на доньку та внесена до державних реєстрів).  Метою було саме ухилення від сплати боргу – сам боржник продовжує проживати у цій нерухомості та користується нею у власних інтересах.

 

Які ознаки вказують на фіктивність правочину?

Згідно з ч. 1 ст. 234 ЦКУ фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Основними ознаками фіктивного правочину є: 

  • введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; 
  • свідомий намір невиконання зобов`язань договору; 
  • приховування справжніх намірів учасників правочину.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 р. у справі №369/11268/16-ц зазначила, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним.

У постанові Верховного Суду від 07.12.2018 р. у справі №910/7547/17 зроблено висновок, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

У постанові від 03.07.2019 р. у справі №369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду конкретизувала, що кредитор (стягувач) має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника (у т.ч. визнати такий правочин фіктивним).

У постанові Верховного Суду від 05.07.2018 р. у справі №922/2878/17 зазначено, що цивільно-правовий договір (в т. ч. й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. 

Але не будемо забувати про те, що у нашій справі судове рішення все ж виконується – відбувається стягнення коштів з щомісячної пенсії боржника. Втім, на думку суду, це не свідчать про свідоме виконання рішення суду, оскільки стягнена сума є незначною порівняно з боргом. У результаті суд підсумував, що отримання кредитором незначних сум з пенсії боржника протягом щонайменше десять років для повного виконання рішення суду унеможливить через інфляційні процеси отримання кредитором того, що йому належить. Загалом таке виконання є неефективним через укладення фіктивних договорів дарування боржником.

Тому ВС підтримав апеляційну інстанцію та вказав, що оскаржувані договори дарування нерухомості від батька доньці були вчинені з метою уникнення виконання судового рішення батьком, а тому мають ознаки фіктивних правочинів відповідно до ст. 234 ЦКУ.

Результат: договори визнані недійсними, будинок та земельні ділянки повернуті батькові та надалі будуть продані приватним/державним виконавцем, а кошти – спрямовані на погашення боргу за судовим рішенням.

 

Чи допоможе нам Європа?

На жаль, ні. Адже і Європейський суд з прав людини в таких ситуаціях стає на бік держави, а не боржника. 

Прикладом може бути справа, яку розглядав ЄСПЛ (справа «Бальсамо проти Сан–Марино» (№20319/17 та №21414/17), рішення за якою ЄСПЛ ухвалив 8 жовтня 2019 року. Справа стосувалася конфіскації активів (нерухомості та коштів) у межах провадження про відмивання грошей. Національними судами у 2011 році було вилучено активів на суму 1,9 млн євро. Підставою для прийняття рішення було розслідування проти членів сім’ї та їх батька у зв’язку з тривалим відмиванням грошей. Суд Сан-Марино, зокрема, дійшов висновку, що з урахуванням попередньої судимості батька було неможливо виключати, що вся сума, вилучена у членів сім’ї, мала кримінальне походження. 

При цьому суд спочатку не прийняв пояснення дітей, які народились у 1985-1986 роках та не могли бути причетними до діяльності батька щодо відмивання грошей, а також те, що кошти надійшли від законної діяльності, такої як нерухомість або сімейний бізнес. Втім, діти таки були виправдані у відмиванні грошей через їх молодий вік та можливе незнання злочинного походження коштів. Проте наказ про конфіскацію активів був підтриманий через явно кримінальне походження коштів. 

ЄСПЛ у цій справі визнав відсутність порушення прав власності (ст. 1 Протоколу №1).

Отже, практика «діти відповідають за своїх батьків всіма належними їм фінансами» буде набирати оборотів. 

 

Але ж і обдаровані страждають?

Так, це питання також важливе. 

Тим більше, що у схожу ситуацію можуть потрапити й сторонні громадяни (не члени сім’ї або дуже далекі родичі), юрособи та ФОПи, щодо яких може бути оформлено фіктивний договір дарування. Або ж яким новий (фіктивний) власник такого майна намагатиметься продати це майно. Адже ми не виключаємо, що покупці чи обдаровані придбавають таке майно для реального користування ним. І не здогадуються про наміри попереднього власника такого майна.

Мін'юст у роз’ясненні на офіційному вебсайті зазначив, що чинне цивільне законодавство покладає на дарувальника обов’язок повідомити обдаровуваного про відомі дарувальникові недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров’я, майна обдаровуваного або інших осіб. При цьому дарувальник не зобов’язаний виправляти недоліки дарунка чи зазнавати витрат, пов’язаних з їх виправленням, або обмінювати дарунок на якісну річ, проте у разі порушення цих вимог дарувальник зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану майну. 

От тільки чи вважати недоліком або особливою властивістю майна перспективу його арешту (конфіскації) та розгляду спору в суді? А ще ж треба довести, що дарувальник про цю перспективу знав! Адже якщо дарувальнику не було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі, але користування подарунком призвело до виникнення шкоди, завданої життю, здоров’ю або майну обдаровуваного, або інших осіб, то у такому випадку дарувальник не несе відповідальності за настання таких умов.

Тож, законослухняні дарувальники - продавці мають все ж вказувати у договорах дарування чи купівлі-продажу про те, чи є спори щодо цього майна, чи є претензії з боку третіх осіб щодо нього. Інакше новий власник нерухомості може втратити його неочікувано швидко для себе.

Автор: Канарьова Наталія

Джерело: «Дебет-Кредит»

Рубрика: Право і відповідальність/Судова практика

Зверніть увагу: новинна стрічка «Дебету-Кредиту» містить не тільки редакційні матеріали, але також статті сторонніх авторів, роз'яснення співробітників фіскальної служби тощо.

Дані матеріали, а також коментарі до них, відображають виключно точку зору їх авторів і можуть не співпадати з точкою зору редакції. Редакція не ідентифікує особи коментаторів, не модерує тексти коментарів та не несе відповідальності за їх зміст.

30 днiв передплати безкоштовно!Оберiть свiй пакет вiд «Дебету-Кредиту»
на мiсяць безкоштовно!
Спробувати

Усі новини рубрики «Судова практика»