Фабула судової справи: Вже вкотре ВС при розгляді справи керується принципами «добросовісності» і недопущення зловживання своїми правами. Адже в деяких справах очевидним є істинний стан речей, який «приховують» під виглядом інших правовідносин з корисливих мотивів.
До суду звернулась жінка, яка у своїй позовній заяві пояснювала, що під час шлюбу із своїм чоловіком набули право власності на земельну ділянку і побудували торгово-розважальний центр, які згідно до закону, є спільною сумісною власністю подружжя.
Пізніше, в межах виконавчого провадження, через особисті борги, виконавцем було накладено арешт на все майно чоловіка.
Отже, позивачка в судовому порядку доводила своє права власності на половину у спільному майні подружжя та у зв’язку із цим просила скасувати арешт з її 1/2 частки майна.
Чоловік із позовом звісно погодився.
Суди перших двох інстанцій не виявили ознак зловживань правом подружжя та позов задовольнили. Доводи апелянта-кредитора про те, що подружжя використовує такий судовий механізм для зменшення розміру майна на яке може бути звернуто стягнення, суд визнав необґрунтованими.
Кредитор звернувся із касаційною скаргою на винесені судові рішення, зазначав про їх незаконність і мотивував це наступними доводами.
Зокрема, скаржник зазначав, що насправді, подружжя давно розлучилось. Однак, для того, щоб уникнути майнової відповідальності, останні «відновили» відносини, скасувавши заочне рішення суду про розірвання шлюбу.
ВС погодився із скаржником і скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій роз’яснив наступне:
- очевидно, що в даній справі подружжя, яке перебувало в розірваному шлюбі на підставі заочного рішення 2011 року, «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (позов про визнання права на частку та звільнення майна з під арешту за умови скасування заочного рішення 2011 року, закриття провадження в справі про розірвання шлюбу, після пред`явлення позову в цій справі) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника;
- суди не звернули увагу на те, що заява жінки про перегляд заочного рішення, яким розірвано шлюб, та заява чоловіка про відмову від позову про розірвання шлюбу були подані за спливом 8 років після звернення з позовом та ухвалення рішення – після звернення кредитора з позовом про стягнення заборгованості з чоловіка;
- суди не врахували, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.
З огляду на зазначене, ВС вказав на порушення подружжям основоположних принципів права, що передбачені ст. 3, 13, 16 ЦКУ та обов’язок судів реагувати на це відповідним чином – не допускати задоволення вимог, що заявлені із зловживанням правом.
***
УВАГА!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER. Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!