Коментар до Постанови ВС від 07.09.2022 р справа №679/1136/21
Бізнесу завжди не варто забувати про строк позовної давності, який вказує нам на право звернутись до суду із позовом про захист своїх прав та інтересів, зокрема, за стягненням боргу та штрафних санкцій у разі невиконання зобов’язань контрагентом.
Але, зараз ми маємо справу не лише зі запровадженим воєнним станом, а й з продовженим адаптивним карантином, який розпочався ще 12.03.2020 р.
Законодавцем з 02.04.2020 р Законом №540 були внесені зміни, зокрема, до
- п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦКУ, згідно з яким під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину;
- п. 7 розділу IX Прикінцевих положень ГКУ, за яким під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою КМУ від 11.03.2020 р №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12.03.2020 р на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався. І насьогодні строк карантину, попри запровадження воєнного стану, продовжено до 31.12.2022 р.
Відразу зауважимо, що попри те, що карантин запроваджений 12.03.2020 р, все ж строки давності продовжуються на строк дії карантину саме з 02.04.2020 р – з дати набрання чинності Законом №540. Принаймі суди підтримують таку позицію з огляду на те, що Закон №540 не має зворотньої дії.
Тож, загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦКУ), а також спеціальна позовна давність (скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю), у т.ч. позовна давність в один рік, яка застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) та інших вимог, наведених у ч.2 ст. 258 ЦКУ продовжуються на строк дії карантину. Це ж правило стосується й позовної давності у чотири роки за вимогами про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (ч.5 ст. 258 ЦКУ).
Водночас, нагадаємо, що позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена, проте може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Відповідне правило передбачено ст. 259 ЦКУ, про яку Закон №540 взагалі не згадує.
Але, виникає питання, як бути зі строками позовної давності, які продовжені умовами договору та закінчення яких припадає на період дії карантину, тобто після 02.04.2020 р – чи продовжуються такі збільшені строки позовної давності на час дії карантину?
Саме це питання потребувало відповіді під час розгляду судового спору у коментованій нами справі.
У коментованій нами справі йдеться не лише про укладений кредитний договір із збільшеним терміном позовної давності тривалістю у 5 років, а ще й договір поруки, який припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту.
Збільшення строків давності не є винятком для карантину
Такого висновку дійшов суд першої інстанції.
Згідно ст. 599 ЦКУ зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Якщо кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з позикоотримувача у межах строку позовної давності.
Відповідно до ст. 253 ЦКУ перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 1, 5 ст. 261 ЦКУ).
У кредитному договорі коментованої нам справи п. 5.5 установлено позовну давність тривалістю в п`ять років.
Згідно додатку №2 до кредитного договору термін повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до Графіка погашення кредиту, відсотків і винагороди не пізніше 26 вересня 2015 року.
У відповідності до ч. 4 ст. 267 ЦКУ сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Щодо вимог по стягненню боргу до поручителя, то судом встановлено, що у п. 12 договору поруки від 26.09.2008 р сторони визначили строк чинності поруки, погодивши, що порука припиняється після закінчення 5 (п`яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором від 26.09.2008 р.
Суд наголосив, що кінцевим терміном повернення кредиту є 26.09.2015 року, отже договір поруки припинив свою чинність 27 вересня 2020 року. В той час як до суду банк звернувся лише у вересні місяці 2021 року. Перша інстанція відмовила у стягненні боргу за кредитом як з отримувача кредиту, так і з поручителя.
Натомість, апеляційна інстанція нагадала про діючі карантинні норми.
Зокрема, п. 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ передбачено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення (Закон №691 - Закон України №691-ІХ від 16.06.2020 р «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19»).
Загалом, апеляційна інстанція вважає, що законодавець передбачив (ч. 4 ст. 559 ЦКУ) три способи визначення строку дії поруки:
- протягом строку, встановленого договором поруки;
- протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання;
- протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).
Тож, строк дії поруки (будь-який із вищезазначених) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову), кредитор вчиняти не вправі.
В той же час, кредитодавець стверджує, що строки позовної давності щодо вимог до позичальника не закінчені спливом 5-річного строку (27 вересня 2020 року), а продовжено на період дії карантину. Адже, згідно із Законом №540 продовжено строки позовної давності визначені у ст. 257, 258 ЦКУ, а не 259 ЦКУ. В той час як сторони керуючись положеннями ст. 259 ЦКУ погодилися змінити строки позовної давності та збільшили їх в договорі до 5 років, на що дія Закону №540 не розповсюджується. Тому, пріоритет слід надати саме договірним умовам, які хоча й не визначені законом, проте не суперечать йому. Те саме стосується й щодо вимог до поручителя із продовженим 5-річним строком позовної давності.
ВС: збільшений строк давності продовжується на період карантину
При вирішенні спору апеляційний суд стягнув борг лише з кредитоотримувача. Щодо поручителя, то ВС наголошує, що сторони кредитного договору скористалися своїм правом та збільшили строк звернення до суду з вимогою про захист цивільного права з трьох до п`яти років як у договорі кредиту, так і у договорі поруки.
У п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦКУ насьогодні перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.
Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.
Тому, ВС дійшов висновку, що п. 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦКУ щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі ст. 259 ЦКУ.
Зокрема, це стосується вимог
- про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 цього Кодексу);
- припинення поруки (ст. 559 ЦКУ);
- у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦКУ);
- про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦКУ);
- із договору найму - про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі (ст. 786 ЦКУ);
- про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦКУ).