Коментар до Постанови ВС від 19.01.2024 у справі №911/2269/22
Спочатку нагадаємо, що важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик – це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Щоби захистити себе від неправомірної поведінки контрагента та/або від можливих збитків, під час укладення договору сторони погоджують усі його істотні умови, у т. ч. ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто сторона договору, прийнявши на себе зобов’язання за контрактом, погоджується із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов’язань, а також усвідомлює визначені контрактом строки виконання зобов’язань.
Водночас господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов’язань поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі для обох сторін виду правопорушення, за вчинення якого застосовуються відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Однією з них є неустойка (штраф, пеня), яка за ст. 549 ЦКУ є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому штраф обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання, а пеня – у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 ЦКУ).
На відміну від положень ЦКУ, положення ГКУ визначають неустойку, штраф та пеню як господарські санкції у вигляді грошової суми – штрафні санкції, суму яких учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов’язань обумовлене насамперед тим, що вона є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов’язань.
Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов’язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов’язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов’язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлено спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦКУ).
Поряд з цим ГКУ, так само як і ЦКУ, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.
Проте неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Можливість зменшення розміру неустойки судом
Практика застосування неустойки за багато років показала, що у певних ситуаціях розмір неустойки, встановлений договором, може у кілька разів перевищувати розмір самих договірних зобов’язань. Для запобігання неправомірних збитків боржника та неспіврозмірних втрат за приписами ч. 1, 2 ст. 233 ГКУ суд має право зменшити розмір санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора або порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
При цьому потрібно взято до уваги:
- ступінь виконання зобов’язання боржником;
- майнове становище сторін, які беруть участь у зобов’язанні;
- не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 ЦКУ про те, що суд має право зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Тобто важливо дотримуватися розумного балансу між інтересами боржника та кредитора. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки господарський суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова ВС від 26.08.2021 у справі №911/378/17).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки, визначеної у договорі або законі.
Обов’язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка звертається до суду з таким проханням.
Розглянемо кілька прикладів визначення неустойки та підстави, за наявності яких суд зменшує її розмір.
Приклад 1. Суд зменшує розмір пені, якщо ані у договорі, ані у законі не встановлено її чіткого розміру.
ДП звернулося до суду про стягнення інфляційних втрат у сумі 3 336 028,7 грн, 3% річних у сумі 1 473 603,28 грн, а також 8 158 473,47 грн пені.
Обставини наявності заборгованості підтверджено актом звірки взаєморозрахунків.
У договорі сторони погодили, що у разі порушення своїх зобов’язань за цим договором вони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством, а за кожен день прострочення виконання зобов’язань винна сторона повинна сплатити штрафні санкції у розмірі, передбаченому ст. 231 ГКУ, від обсягу невиконаних зобов’язань.
Стаття 231 ГКУ регулює розмір штрафних санкцій таким чином: «Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається».
Суд відмовив у стягненні пені, оскільки сторони не встановили розмір пені за порушення виконання грошового зобов’язання, а ч. 6 ст. 231 ГКУ не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки НБУ (постанова Великої палати ВС від 10.12.2019 у справі №904/4156/18).
Приклад 2. Сторони визначили розмір пені у договорі та реальні строки його виконання.
У контракті сторони досягли згоди, що за порушення строків надання послуг виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості надання послуг з виконання робіт з ремонту виробів (з урахуванням ПДВ), щодо яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення поза встановлені контрактом строки ремонту виробів та надання послуг з виконання робіт з ремонту виробів. Також за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми. У результаті розмір штрафних санкцій сягнув 4,5 млн грн!
Втім, якщо суд першої інстанції зменшив розмір неустойки, ВС не підтримав такого рішення. Він аргументував це тим, що сторони під час укладення контракту свідомо погодили певний розмір відповідальності (навіть доволі значної), а оскільки обидві сторони діяли з метою одержання прибутку, сторона, яка порушила зобов’язання, має сплатити штрафні санкції у повному обсязі.
Зазначимо, що сума контракту перевищувала 26 млн грн (тобто санкції не були більшими за суму контракту!), а докази неможливості своєчасного виконання зобов’язання боржником не були надані (постанова ВС від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Приклад 3. Суд зменшує розмір пені, якщо не доведено наявність збитків.
У договорі сторони передбачили, що у разі прострочення споживачем оплати він зобов’язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розрахована від суми простроченого платежу за кожен день його прострочення.
Згідно з додатковою угодою до договору розмір пені було зменшено до 16,4% річних.
Постачальник просив суд стягнути основний борг у сумі 856 200,66 грн та пеню у сумі 195 533,34 грн (а також 108 423,10 грн 3% річних та інфляційні втрати у сумі 395 811,89 грн).
Споживач (комунальне підприємство) просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення суми пені на 99%, однак суд зменшив її лише до 50% (врахувавши майнове становище самого комунального підприємства та постачальника газу).
Адже зменшення розміру штрафних санкцій на 99% нівелюватиме саме значення пені як відповідальності за порушення грошового зобов’язання, що має на меті захист прав та інтересів кредитора у зв’язку з порушенням його права на своєчасне (відповідно до строків, передбачених договором) отримання коштів за надані ним послуги. Водночас і сам постачальник не надав суду доказів на підтвердження наявності збитків, заподіяних внаслідок невиконання контрагентом умов договору (постанова ВС від 04.02.2020 у справі №918/116/19).
Цікаво, що й у коментованій нами справі №911/2269/22 суд зменшив розмір пені з 5,1 млн грн до 51 тис. грн (тобто фактично на 99%), враховуючи неспіврозмірність заявленої до стягнення суми пені, коли наслідки невиконання боржником зобов’язання вочевидь для кредитора вигідніші, ніж належне виконання такого зобов’язання.
Висновки
Таким чином, визначаючи у договорі розмір пені, варто враховувати, що:
- треба встановити реальні строки виконання договору з урахуванням його складності, ситуації на ринку товарів/послуг, випадки відтермінування виконання, інші обставини, які можуть продовжити виконання договору, проте не нанести збитків замовнику/покупцю,
- важливо посилатись в умовах договору на ті статті ЦКУ або ГКУ, які встановлюють чіткий розмір санкцій, порядок визначення розміру може привести до значного зменшення розміру санкцій або їх 100% скасування, попри наявність збитків сторони договору,
- майнове становище порушника може бути однієї з основних підстав для зменшення розміру санкцій за рішенням суду, незважаючи на наявність та розмір збитків іншої сторони.
