Коментар до Постанови КЦС ВС від 13.02.2025 у справі №598/1491/22
Уявімо ситуацію: клієнт банку оплачує гривневою карткою за товари, роботи чи послуги за кордоном. Платить він, звісно, іноземною валютою, а списання коштів відбувається з гривневого рахунку. Це досить поширена ситуація, адже при цьому клієнт купує цю валюту у банку за комерційним курсом (відбувається конвертація валют).
А що як продавець повертає кошти цьому клієнту банку? Або якщо банк продавця не прийняв ці кошти і вони були знову зараховані на рахунок покупця? Скільки гривень він отримує назад? Стільки, скільки з нього було списано, чи менше? І наскільки менше? Ці питання стали предметом судової справи, яку ми розглянемо далі.
Зміст справи
Між фізособою та банком було укладено договори відкриття та обслуговування банківського рахунку. Це був гривневий рахунок, до якого клієнт отримав платіжну картку.
02.06.2022 фізособою було ініційовано 8 переказів коштів з цього рахунку на адресу свого контрагента як оплата юридичних послуг. Платіж був в іноземній валюті на чималу суму – 64 274 англійських фунтів стерлінгів. Для вказаних операцій з поточного карткового рахунку фізособи було списано гривневий еквівалент у загальному розмірі 2,65 млн грн.
Проте отримані в результаті переказу від українського банку кошти були повернуті банком отримувача (іноземця) в повному обсязі – без зарахування на рахунок одержувача і без пояснень причин.
Клієнт банку вважав, що операція переказу коштів не відбулася, а тому гривневий еквівалент коштів мав бути зарахований на рахунок фізособи у повному обсязі.
Проте банк повернув на поточний рахунок гривневий еквівалент платежу не в повному обсязі, а меншу суму. Різниця становила 303,9 тис. грн. Банк заявив, що вказана утримана сума є курсовою різницею і не підлягає поверненню фізособі – клієнту банку.
При цьому банк зазначив, що курсова різниця виникла, зокрема, під час обміну гривень на долари США. А на думку фізособи-клієнта, долар США до цього випадку не має жодного відношення, оскільки списання коштів відбувалось в англійських фунтах стерлінгах.
Окрім того, згідно з повідомленням банку продавця вказані кошти були повернуті в день платежу. Тож курсової різниці (яка, за визначенням, є різницею між курсами НБУ на різні дати) взагалі не мало виникнути. Тому фізособа вважала, що банк безпідставно утримав ці кошти та повинен їх повернути, про що й просила суд.
Як банк визначав «курсову різницю»?
Банк нагадав, що ініційовані 02.06.2022 перекази коштів в іноземний банк за межами України були здійснені з рахунку, відкритого в українській гривні.
При здійсненні платежу відбулася конвертація гривні у фунти, яка пройшла за курсом банку на дату авторизації. Повернення коштів до банку відбулося 04.06.2022, а тому зворотна конвертація валюти у гривні відбулася на цю дату при зарахуванні на картковий рахунок.
А долари тут ось до чого: транзакції від платіжної системи Visa надійшли у доларах США в розмірі 80 220,38 доларів США, і при їх зарахуванні на картку фізособи використовувався курс на дату повернення – 29,2549 грн за один долар США. В результаті сума повернутих коштів становила 2,35 млн грн. Тобто менше на суму 303 936,26 грн.
Конвертація та відповідальність за ризики
Відповідно до п. 14.11 Закону України від 05.04.2001 №2346 «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (на дату подій, які розглядалися в коментованій справі він ще діяв. З 01.08.2022 цей закон втратив чинність – про нові норми ми нагадаємо нижче!) банк під час використання користувачем електронного платіжного засобу зобов’язаний інформувати його про випадки підвищеного ризику збитків для користувача і пов’язані з цим обов’язки сторін, що включають будь-які обґрунтовані обмеження щодо способів та місць використання.
Крім того, згідно з Умовами та правилами банківського обслуговування фізосіб банк зобов’язувався передати клієнту на його вимогу розрахункові документи, які підтверджують списання/зарахування коштів на/з рахунку клієнта і виписку за рахунком (рахунками) на наступний банківський день за попередній.
На порушення вказаних умов банк не надав інформацію щодо утриманої ним різниці курсу придбання і продажу доларів США, не надав жодної інформації про рух коштів при їх перерахуванні на рахунок турецького банку, конвертації у фунти стерлінги, інформації щодо часу повернення коштів на рахунок клієнта і різниці курсу валют.
Враховуючи ці аргументи, перша судова інстанція постановила повернути фізособі кошти в сумі 303 936,26 грн. Тобто клієнт мав отримати рівно стільки, скільки було списано з гривневого рахунку.
Водночас банком було придбано за кошти клієнта на Міжбанківському валютному ринку України фунти стерлінгів у запитуваній клієнтом кількості за існуючим на час проведення операції курсом 41,241830 UAH/GBP, що підтверджується випискою, та здійснено їх переказ отримувачу коштів, зазначеному клієнтом.
Всі транзакції (сплата кошів та їх повернення) здійснювались з використанням картки з гривневим рахунком року та за курсом конвертації коштів щоразу, який розміщений на офіційному сайті платіжної системи VISA.
Платіжну картку міжнародної платіжної системи VISA для розрахунків було обрано фізособою, та відповідно їй було відомо про всі ініційовані нею операції переказу.
Тому, на думку апеляційної інстанції, сума у розмірі 303 936,26 грн не підлягає поверненню.
Так ця справа дійшла до ВС, і саме він поставив крапку в цій історії. Хто ж мав рацію – клієнт чи банк?
Правила конвертації валюти – хто обирає?
ВС у коментованій нам справі звернув увагу на окремі важливі моменти, які потрібно враховувати всім, хто відкриває рахунки в українських банках:
1. При здійсненні операції з переказу коштів за кордон конвертація проходить за курсом банку на дату авторизації (переказ та повернення коштів відбуваються в різні дні та за різними курсами). Фізособа-клієнт обрала платіжну картку міжнародної платіжної системи VISA, транзакції від якої про повернення грошових коштів надійшли у доларах США, а тому банк використав курс на дату повернення грошових коштів саме у цій валюті.
Важливо! Банк заявив, що у нього немає прямого курсу для конвертації з фунтів стерлінгів у гривню, є тільки прямі курси для євро та долара США.
2. Банк згідно з чинним законодавством та умовами/правилами надання послуг має надати фізособі інформацію щодо утриманої ним різниці курсу придбання і продажу доларів США, інформацію про рух коштів при їх перерахуванні на рахунок турецького банку, конвертацію в фунти стерлінги, інформацію щодо часу повернення коштів на рахунок клієнта і різницю курсу валют, чого не було зроблено. Вказана інформація наявна у банку та обробляється ним до цілей надання банківських послуг.
3. У разі виникнення спору важливими обставинами є:
- дати повернення грошових коштів (04.06.2022);
- обрання фізособою картки саме міжнародної платіжної системи VISA;
- дати повернення коштів та валюти (долар США, а не фунт стерлінгів, як було при переказі коштів до іноземного банку) від платіжної системи VISA;
- курс конвертації англійського фунта у гривню.
Проте таких фактів недостатньо для вирішення спору, адже це лише інформація від самого банку.
4. Що робити в ситуації, коли фактів, наданих сторонами спорів, недостатньо для вирішення спору між надавачем послуг та їх споживачем? ВС зазначив, що сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який є «слабкою» ланкою у таких цивільних відносинах, адже, на думку суду, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Тому саме банк має доводити, що його дії щодо виконання для клієнта операцій за договором банківського рахунка відповідають договору, законодавству України, банківським правилам та звичаями ділового обороту. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а принцип змагальності покладає саме на сторони обов’язок доказування і не створює для суду обов’язок вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона.
5. Банк не надав суду та у матеріалах справи відсутні умови та правила надання послуг, які є складовою договору банківського рахунка між клієнтом та банком, а також докази, які б підтвердили виконання банківської операції відповідно до умов, що були погодженні між банком та споживачем. Це безпосередньо стосується умов і порядку переказу грошових коштів у валюті, відмінній від національної, курсу купівлі-продажу такої валюти, конвертації тощо. Таку інформацію про виконані ним платіжні операції банк має надати й на запит споживача/клієнта банківських послуг.
Таким чином, основою для рішення ВС у цій справі стало те, що у суду виникли сумніви, що фізособа доручала банку повертати ініційований нею за кордон грошовий переказ в іноземній валюті (і саме у доларах США, а не у фунтах стерлінгів) та саме у такий спосіб – тобто шляхом проведення декількох конвертацій різних валют та повернення коштів в національній валюті.
Банк не пояснив обрання саме такого способу виконання банківської операції з коштами клієнта, зокрема їх повернення (в іншій валюті, ніж валюта переказу), а також причин неможливості повернення грошових переказів безпосередньо у фунтах стерлінгів.
Тож клієнт банку виграв цю справу. ВС виснував, що банк таки має повернути кошти клієнту у розмірі 303 936,26 грн, що були з нього утримані в рахунок конвертації валют.
А як така ситуація регулюється законом у 2025 році?
На початку статті ми недарма наголосили, що Закон від 05.04.2001 №2346, на який посилалися суди, втратив чинність з 01.08.2022.
Тож постає цілком логічне запитання: а як зараз – з прийняттям нового Закону України від 30.06.2021 №1591 «Про платіжні послуги»?
Відповідно до п. 6 ч. 19 ст. 38 Закону №1591 емітент зобов’язаний, зокрема, повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу.
У разі невиконання емітентом обов’язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу ризик збитків від виконання таких операцій несе емітент.
Обов’язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу користувача є виконаним у разі:
- інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем;
- відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу користувача, про що зазначено в договорі про надання платіжних послуг.
Таким чином, на сьогодні, незважаючи на прийняття нового Закону №1591, ситуація не змінилась – банк має повідомляти клієнта про ризик збитків від виконання операції. Якщо тільки сам клієнт не відмовився від отримання такої інформації і про таку відмову має бути вказано у договорі про надання платіжних послуг.
Втім, в окремих випадках банки вказують у договорах, що, наприклад, «публічна пропозиція Банку про приєднання до Договору банківського обслуговування фізичної особи набирає чинності з дати її офіційного оприлюднення на офіційному вебсайті Банку та діє до дати офіційного оприлюднення заяви про відкликання відповідної Публічної пропозиції на офіційному вебсайті Банку». Тобто умови надання банківських послуг (і зміни до них) можуть міститись як у паперовому договорі, так і на сайті банку. На що потрібно звертати особливу увагу.
Тому у будь-якому разі, незважаючи на вимоги Закону №1591, споживачі банківських послуг перед тим, як ініціювати переказ, за допомогою чат-ботів чи в інший спосіб мають отримати додаткову інформацію від банку щодо переказу кошів у валюті, щодо валюти переказу, повернення коштів та способів/валюти конвертації. Це дасть змогу уникнути спорів з банком у разі зміни валюти переказу/повернення та/або інформації про курс валют.