Витребовування додаткових документів у імпортера митницею має бути обов’язково обгрунтовано

Незважаючи на те, що з 1 червня 2012 року при оформленні товарів, що імпортуються, ми користуємося вже новим Митним кодексом, проте питання визначення митної вартості не втратило і не втратить своєї актуальності.
Як відомо, серед методів визначення митної вартості основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).
Скориставшись основним методом, імпортер отримав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і ТЗ через митний кордон.
Річ у тому, що митницею прийнято рішення про визначення митної вартості товару за шостим методом (резервним методом).
Суд став на сторону імпортера, оскільки:
1) митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості;
2) заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об’єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов’язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки.
Отже, закон чітко встановлює правила поведінки працівників митного органу при визначенні митної вартості імпортованого товару.
Для митного оформлення товару позивачем надані, зокрема, накладні, коносамент, рахунок-фактура, пакувальний лист, інвойс на перевезення, прямий ЗЕД-контракт з виробником товару, доповнення до ЗЕД-контракту, договір про перевезення, сертифікат про походження товару, платіжні доручення, копія ВМД іноземної країни.
Цих документів виявилося недостатньо, і митниця витребувала додаткові, зокрема каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) фірми виробника товару, калькуляції фірми виробника товару, висновки про якісні та кількісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.
Оскільки калькуляція та прайс-листи, надані імпортером, складені англійською мовою, вони не прийняті митницею. Також, як вбачається з картки відмови, імпортером надано ВМД країни відправлення.
Причому, на думку суду, митниця забула про головне: зобов’язуючи позивача надати вказані документи, митниця не зазначила про існування жодної з обставин, наведених у Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженому наказом ДМСУ від 19.10.2010 р. №1242, які дають підстави для витребовування таких додаткових відомостей або які саме відомості, подані імпортером, викликають сумніви.
Тож колегія суддів ВАСУ погоджується з висновками судів щодо незаконності рішення митниці при визначенні митної вартості товару.
ВСУ постановою від 03.07.2012 р. у справі №21-197а12 також підтримав цей висновок та додатково зазначив, що касаційний суд дійшов правильного висновку про неправомірність застосування Митницею шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п’яти, як це встановлено ч. 5 ст. 266 МК, та без обґрунтування неможливості їх застосування.