Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» який набрав чинності з 01.01.2015, внесено зміни до Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ), зокрема встановлено граничні розміри орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (далі – орендна плата) для всіх категорій земельних ділянок.
Так, відповідно до п. 288.1 ст. 288 ПКУ підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.
Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:
- не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки;
- не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Тобто норми ст. 288 ПКУ встановлюють мінімальні та максимальні межі розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності у відсотках до нормативної грошової оцінки.
При цьому якщо сума річного платежу за договором оренди землі є меншою, ніж сума платежу, визначена п. 288.5 ст. 288 ПКУ, то річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету, не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Якщо розмір орендної плати, зазначений у договорі оренди, є нижчим від встановленого п. 288.5 ст. 288 ПКУ, орендарю слід звернутись до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, з яким укладено договір оренди землі, з приводу приведення його у відповідність.
