Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
ЮРЛІГА розглянула наступне роз'яснення Верховного Суду.
Суть справи: дружина померлого звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, скасування державної реєстрації та визнання права власності на спадкове майно.
Позов обґрунтовано тим, що садовий будинок є спільною сумісною власністю її та спадкодавця, як подружжя. Однак померлий за життя без її згоди подарував зазначений будинок дочці.
Місцевий суд відмовив у задоволенні позову.
Рішення мотивоване тим, що спірний садовий будинок з надвірними будівлями, побудований, а відтак і набутий у власність у 1983 році, є особистою приватною власністю спадкодавця в розумінні вимог статті 57 СК України.
Сам лише факт здійснення реєстрації права власності на садовий будинок в 2010 році, за умови його побудови у 1983 році, за час шлюбу, не може бути підставою для набуття його в спільну сумісну власність в шлюбі.
Апеляційний залишив таке рішення без змін.
Колегія суддів Цивільного суду ВС погодилась із висновком судів попередніх інстанцій.
Відповідну постанову у справі №363/4852/17 ВС прийняв 03.06.2020.
Згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 331 ЦКУ якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень – це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
ВС вказав, що державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.
