Коментар до постанови ВС від 27.01.2020 р., справа №682/3060/16-ц
Всім відомо, що днем звільнення вважається останній день роботи. І у цей день працівникові має бути повністю виданий розрахунок зі зарплати.
Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок (ч. 1 ст. 116 КЗпП).
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Виплата працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є формою матеріальної відповідальності роботодавця, яка виникає у випадку вчинення ним порушення норм трудового законодавства. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця.
Зауважимо, що підставою для відповідальності власника або уповноваженого ним органу є склад правопорушення, який включає два юридичних факти – порушення власником строків при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника або уповноваженого ним органу.
У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу (ч. 5 ст. 235 КЗпП).
Як бути, якщо роботодавець не може виконати свій обов'язок з виплати зарплати та видати трудову книжку?
У коментованій справі 1 березня 2013 року працівника звільнено з роботи на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП за прогули без поважних причин, що підтверджується відповідним наказом. Відсутність працівника на робочому місці з 25.02.2013 р. по 28.02.2013 р. включно підтверджується довідками про його відсутність на роботі та актами про відсутність на роботі.
01.03.2013 року працівник відмовився отримати трудову книжку та ознайомитися з наказом про звільнення, про що також складено відповідні акти.
Крім того, працівнику 01.03.2013 р. та 29.03.2013 р. рекомендованими листами надсилались повідомлення про необхідність з'явитися до відділу кадрів ТОВ для отримання трудової книжки, що підтверджується належним чином завіреними копіями цих повідомлень та копіями поштових квитанцій про їх надсилання працівнику.
Проте це все не завадило працівнику через рік звернутись до Товариства за довідкою про розмір середньоденної заробітної плати, а згодом – до суду.
Що сказали суди першої та апеляційної інстанцій?
Перша та апеляційна інстанція були одностайні – працівник з вимогою про проведення розрахунку до Товариства не звертався, заробітна плата у сумі 1 293,93 грн була виплачена йому шляхом направлення поштовим грошовим переказом. Отже, його трудові права не порушені.
Крім того, працівник не був позбавлений можливості отримати трудову книжку та заробітну плату у строки, передбачені КЗпП.
Але справа потрапила до Верховного Суду!
Втім, як не дивно, але ця проста на перший погляд ситуація таки потрапила до Об’єднаної палати касаційної цивільного суду при Верховному Суді через необхідність встановлення єдиної практики розгляду подібних спорів.
Адже, наприклад, у постанові від 06.12.2018 р., справа №635/6277/14-ц, встановивши, що в день звільнення 24 березня 2014 року позивач не працював і факт його звернення до відповідача з вимогою про розрахунок після 24 березня 2014 року не довів, суд не вбачає підстав для застосування відповідальності за ст. 117 КЗпП за затримку розрахунку при звільнені. При цьому працівник мав звертатись за коштами та трудовою спочатку саме до роботодавця, а не відразу до суду.
Водночас у постанові від 23.01.2018 р., справа №233/688/16-ц суди дійшли висновку, що затримка у виплаті належних при звільненні сум була з вини роботодавця, оскільки йому було відомо, що на день звільнення працівника (19.05.2015 р.) він мав перед працівником заборгованість зі заробітної плати Натомість сама зарплата в розмірі 11 465,44 грн була виплачена лише 24.06.2016 р. І це попри те, що й у цьому спорі суд з’ясував, що працівник жодних вимог про виплату належних йому сум роботодавцю не пред’являв.
Вина роботодавця настає лише у разі невиплати зарплати, - ВС
Об’єднана палата ВС вважає загальним правилом: звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від роботодавця станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена ст. 116 КЗпП (якщо така вимога раніше роботодавцю не пред`являлась).
У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст. 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать.
Увага! Час затримки розрахунку при звільненні працівника починається з моменту, коли роботодавцю стало відомо про вимогу працівника:
- або отримання роботодавцем копії позовної заяви,
- або проведення судом засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати зарплати.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за ст. 117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівнику сум у строки, передбачені у ст. 116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця (власника або уповноважений ним орган).
Тобто виходить, якщо працівник під час звільнення був відсутній на роботі, після звільнення до роботодавця напряму за зарплатою не звертався, але звернувся до суду – на наступний день, коли роботодавець про це дізнався (якщо сума зарплати не спірна!), він має таку зарплату виплатити!
Висновки
Не варто чекати, поки звільнений працівник згадає про вас і про належну йому зарплату (трудову книжку). Звернень до суду і застосування санкцій можна уникнути, якщо подбати про виплату йому зарплати до висування вимоги.
Так відбулося у коментованій справі, коли роботодавець виконав покладений на нього обов’язок та здійснив повний розрахунок з працівником. Навіть за умови, що:
- у день звільнення працівник не працював,
- відмовився від ознайомлення з наказом про звільнення,
- відмовився від отримання трудової книжки,
- звернувся до суду більше ніж через три роки з моменту перерахування заробітної плати,
- не отримував кореспонденції від роботодавця, як надходила на адресу працівника,
- вимог про проведення розрахунку при звільненні працівник до моменту звернення до суду роботодавцю не заявляв,
роботодавець
- вчинив дії з виплати належної працівнику при звільненні заробітної плати, переказавши її на адресу працівника в сумі 1 293,93 грн засобами поштового зв`язку,
- зберіг квитанцію про такий переказ.
Тому Верховний Суд визнав відсутність вини у роботодавця, що виключає застосування відповідальності у вигляді середньоденного заробітку за кожен день затримки розрахунку з працівником та неотримання трудової книжки.
Отже, наразі застосування відповідальності за затримку розрахунку покладається на роботодавця, якщо тільки він вчинить всі необхідні дії для своєчасного розрахунку з працівником (у т.ч., коли останній відмовився від отримання грошей та трудової книжки!). Лише за таких умов, роботодавець може розраховувати на судове рішення на свою користь.
