Коментар до постанови ВС від 05.07.2023 у справі №306/2066/21
Що таке «вислуга років» і що за неї платять?
На практиці це словосполучення зустрічається щодо різних типів виплат працівникам. Це може бути і надбавка, і доплата, або взагалі одноразова допомога, як у випадку, який ми розглянемо в коментованій справі.
Під вислугою років мають на увазі роботу (або службу) на певному підприємстві, установі, організації певний, як правило, тривалий час. І така робота (служба) характеризується високими показниками.
Тобто, щоб затримати в себе на тривалий час працівників, які є цінними спеціалістами і втрачати яких зовсім не хочеться, роботодавець може встановити їм більшу, ніж решта, зарплату шляхом призначення таких доплат, надбавок або одноразових виплат. Чим довше і краще працівник працює на одному місці, тим більшу вигоду він отримує.
Але якщо для бюджетників подібні виплати встановлюються державними та галузевими нормативними документами, то для роботодавців-небюджетників встановлення такого порядку оплати праці є справою добровільною. Тобто, затверджується локальним нормативним актом – колективним договором на підприємстві або трудовим договором із працівником.
І ось те, чи можна не платити винагороду за вислугу років, яка передбачена колективним договором, у випадку фінансових проблем на підприємстві, і стало предметом коментованої судової справи.
Зміст справи
Працівник із 21 листопада 2011 року працював на посаді юрисконсульта, а з 01 лютого 2013 року до 02 серпня 2021 року – на посаді заступника директора з юридичних питань у ДП.
02 серпня 2021 року він був звільнений із займаної посади у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП.
Проте, на день звільнення, тобто 02 серпня 2021 року, йому не було нараховано і не виплачено одноразову допомогу за вислугу років за 2020 та 2021 роки (пропорційно до відпрацьованого часу), яка за розрахунками працівника складає 717 187,50 грн.
Умови колективного договору
Між адміністрацією та трудовим колективом ДП 01 вересня 2014 року був укладений колективний договір, який діяв на підприємстві з 01 січня 2015 року та на момент звільнення працівника.
Відповідно до п. 3.4 колективного договору оплата праці працівників підприємства здійснюється у вигляді заробітної плати, що складається з основної заробітної плати, компенсаційних і заохочувальних виплат. А згідно з п. 3.5 колективного договору – на підприємстві встановлені доплати, надбавки, премії і винагороди, передбачені колективним договором згідно з додатками №2, 3 та 4.
Додатком №4 до колективного договору є Положення про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років, яка виплачується в таких розмірах в долях посадового окладу за кожен повний відпрацьований рік.
Згідно з пунктом 2.1 Положення про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років у стаж роботи, що надає право на отримання винагороди, включається час безперервної роботи па підприємстві. Стаж роботи обчислюється щорічно станом на 01 січня.
Відповідно до пункту 3.1 Положення про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років одноразова винагорода за вислугу років виплачується працівникам ДП після підписання відповідних розпорядчих документів і з періодичністю, що визначена цим Положенням.
При цьому, працівник отримував одноразову винагороду за вислугу років протягом 2015-2019 років та не отримав доплату за 2020-2021 роки.
Що сказали суди попередніх інстанцій
Суд першої інстанції стягнув суму одноразової винагороди за вислугу років за 2020 та 2021 роки, хоча і у меншому розмірі – 605 625,00 грн.
Проте, апеляційний суд, скасовуючи це рішення, не погодився із твердженням, що ця одноразова винагорода є щорічною та має виплачуватися постійно.
Відповідно до Положення про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років, що є додатком №4 до колективного договору, виплата винагороди за вислугу років працівнику залежить від ряду факторів і є альтернативним способом заохочення працівника, зокрема в частині виплати винагороди за вислугу років враховується рішення власника та фінансова спроможність підприємства.
Підписання відповідних розпорядчих документів підприємства не є формальною процедурою, а результатом взаємодії багатьох факторів, зокрема наявності стажу, фінансової спроможності підприємства, статусу працівника, умов дотримання ним трудової дисципліни, тобто сукупністю обставин, які свідчать про наявність у працівника саме права на отримання такої винагороди. У свою чергу посилання працівника саме на фактичне щорічне здійснення таких виплат є безпідставним. Тож, відмовив у виплаті цієї суми.
Розмір винагороди визначає працедавець, але у виплаті не відмовляє
ВС нагадав, що у постанові від 09.09.2019 у справі №174/780/16-ц зазначалось, що при вирішені спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок i доплат, потрібно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат.
Важливо! Працівники, на яких поширюється дія Положення про виплату винагороди за вислугу років, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках i за умов, передбачених цим Положенням або Колективним договором. З мотивів браку грошових коштів у здійсненні зазначених виплат може бути відмовлено в тому разі, коли їх виплата обумовлена в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування.
Відтак, одноразова винагорода за вислугу років згідно з Положенням про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років, що є додатком №4 до колективного договору, виплачується працівникам працедавця після підписання відповідних розпорядчих документів і з періодичністю, що визначена цим Положенням. Але, жодним пунктом згаданого Положення не визначено періодичність та строки виплати такої винагороди, сама назва виплати містить слово «одноразова», що означає її одноразовість.
Чи свідчить це про те, що працівник не має відповідного права на отримання винагороди на вислугу років, оскільки одноразово таке право вже було реалізовано працедавцем? Особливо, коли йдеться про врахування рішення власника та фінансова спроможність підприємства, які є вирішальними?
ВС виходить з того, що при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат.
Твердження, що заявлена працівником виплата за вислугу років є одноразовою виплатою, а не щорічною, та виплачується за рішенням керівництва, враховуючи фінансову спроможність підприємства, є помилковим.
Оскільки з умов колективного договору ДП, який діяв на підприємстві з 01 січня 2015 року, та Положення про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років випливає, що така винагорода повинна виплачуватися працівникам щороку. А ось вже умови щодо її виплати, які залежать від рішення керівництва чи враховуючи фінансову спроможність підприємства, у Положенні та Колективному договорі – відсутні.
Важливо! Посилання роботодавця на те, що згідно з Положенням про порядок виплати одноразової винагороди за вислугу років встановлений максимальний розмір винагороди, проте він може бути і мінімальним (наприклад, у розмірі 1,0 посадового окладу), не може бути підставою для позбавлення працівника передбаченого умовами колективного договору права на отримання такої виплати.
Тобто, роботодавець вправі самостійно визначити критерії нарахування та виплати цієї надбавки/винагороди, її розмір, в тому числі й з урахуванням фінансового стану. Проте не нарахування цієї виплати взагалі, на думку ВС, прямо суперечить умовам колективного договору і порушує вимоги ст. 5 Закону України «Про колективні договори та угоди».