Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Держпраці у Кіровоградській області роз’яснила, що угода сторін як підстава припинення трудового договору існує вже майже півстоліття – з моменту прийняття КЗпП. Але, незважаючи на низку суттєвих переваг серед інших підстав для звільнення, зокрема за власним бажанням, працівники в деяких випадках побоюються звільнятися за угодою сторін.
І виною всьому був п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів». А саме та його частина, в якій ідеться, що анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Зважаючи на це, на практиці склалася законодавчо необґрунтована думка, що працівник не має права відкликати свою заяву про припинення трудового договору за угодою сторін. А в разі її відкликання і незгоди на це роботодавця припинення трудового договору все одно відбувалося за угодою сторін. Таким чином, працівник був «заручником» звільнення, від якого нібито не мав права відмовитися, а анулювання домовленості в цьому випадку цілком залежало від «милості» роботодавця.
На такій точці зору «стояли» і суди апеляційної та касаційної інстанцій. Верховний Суд України вказав на неправильне застосування судами п. 1 ст. 36 КЗпП, а також на те, що помилково вважалося, що факт звернення позивача до роботодавця із заявою про анулювання своєї заяви про звільнення свідчить лише про бажання працівника відкликати заяву про звільнення, а не про відсутність у працівника такої згоди на звільнення.
Натомість ВСУ зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що на момент подання заяви про звільнення за угодою сторін та видачі відповідного наказу про звільнення у працівника не було волевиявлення на звільнення за угодою сторін.
Іншими словами, відсутність волевиявлення на звільнення – це відкликання, анулювання заяви на звільнення або відсутність такої заяви.
Постановою, що коментується, ВСУ «повернув» роботодавця обличчям до працівника. Так працівнику «повернуто» право на вільне волевиявлення на звільнення за угодою сторін. І відтепер працівник і роботодавець перебувають у рівних умовах у разі припинення трудового договору за угодою сторін: роботодавець може не надати згоду на звільнення за цією підставою, а працівник має право відкликати свою заяву про звільнення, і це буде анулюванням домовленості про припинення договору за угодою сторін, оскільки свідчить про відсутність у працівника такої згоди на звільнення.
При цьому слід зазначити, що відкликання (анулювання) повідомлення про звільнення за угодою сторін також буде свідчити про відсутність у цьому випадку в роботодавця згоди на звільнення за угодою сторін.
Отже, зазначеним рішенням ВСУ, яке, до речі, є остаточним, висловлено принципово нову правову позицію щодо анулювання домовленості про припинення договору за угодою сторін. Крім того, у судовому порядку закріплено право сторони на відкликання заяви про припинення трудового договору за угодою сторін. Тим самим усунено багаторічну дискримінацію щодо звільнення за угодою сторін порівняно зі звільненням за власним бажанням.
У правовому висновку до постанови найвищим судовим органом надано вказівку судам, які будуть розглядати позовні вимоги стосовно оскарження наказу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (угода сторін), щодо необхідності з’ясування наступних обставин:
- чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою;
- чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення;
- чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
І хоча постанови ВСУ не є складовою законодавства про працю, відповідно до ст. 34 Закону України від 07.07.2010 р. №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», ч. 2 ст. 214, ст. 360 ЦПКУ при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов’язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, які є обов’язковими і для всіх суб’єктів владних повноважень.
Таким чином, у разі звернення працівника до суду, для якого постанова ВСУ, в якій сформульована відповідна правова позиція, є обов’язковою, результати розгляду такої справи будуть очевидними. Тому, усім роботодавцям радимо мати на увазі зазначену постанову і в разі відкликання працівником заяви про звільнення за угодою сторін за цією підставою його не звільняти.