Репатріація працівників
У проекті Закону «Про працю» стаття 78 присвячена гарантіям та компенсаціям працівників у разі їх репатріації.
Згідно з ч. 6 ст. 77 законопроекту працівникам, які направляються у відрядження за кордон, роботодавець до відрядження зобов’язаний надати інформацію щодо:
- тривалості відрядження за кордон;
- грошової одиниці, в якій здійснюватиметься оплата праці;
- надання та розміру допомоги у грошовій чи негрошовій формі, пов’язаної з перебуванням за кордоном (у разі надання);
- умов, що регулюють повернення в державу громадянства працівника.
Репатріація – це повернення працівника, який перебуває поза межами України у відрядженні до його місця проживання чи до місця укладення з ним трудового договору для відпочинку (відпустки), продовження виконання обов’язків, передбачених трудовим договором чи звільнення.
Зверніть увагу! Репатріація працівника організовується роботодавцем (тобто витрати на повернення працівника несе саме його роботодавець).
Правом на репатріацію зможуть скористатись працівники у разі:
- закінчення строку трудового договору або трудового договору на конкретний рейс, що закінчився за кордоном;
- захворювання, отримання травм чи з інших причин, підтверджених медичним висновком, якщо працівник за медичним висновком є транспортабельним;
- катастрофи транспортного засобу, на якому працював працівник;
- якщо власник транспортного засобу не може виконувати обов’язки роботодавця внаслідок банкрутства, продажу транспортного засобу, зміни реєстрації, арешту транспортного засобу або з інших причин;
- якщо транспортний засіб без згоди працівника направляється в зону військових дій.
Як бачимо, в цьому переліку чомусь не згадується відпустка (чи інший вид відпочинку). Однак вона є у визначенні терміну «репатріація», тож право на те, щоб роботодавець організував повернення, у працівника зберігається.
Натомість у переліку йдеться про непрацездатність працівника (якої у визначенні терміну немає). Тобто вона теж буде випадком, коли роботодавцю доведеться подбати про репатріацію працівника.
Окремо зазначено, що для працівника – члена екіпажу морського судна право на репатріацію виникає у разі перебування його на борту судна 12 та більше місяців, якщо менший строк не передбачений трудовим та/або колективним договором.
І ще. Якщо причина повернення працівника – це закінчення строку трудового договору, слід звернути увагу на останню частину статті 78 законопроекту. Якщо репатріація працівника пов’язана з його звільненням, то днем його звільнення вважається щонайменше наступний після прибуття працівника до місця його проживання або до місця укладення з ним трудового договору день. При цьому за час з початку репатріації і до моменту звільнення за працівником зберігається середня заробітна плата (для інших випадків репатріації такого збереження не передбачено).
Відрядження
Нарешті, можливо, з’явиться законодавче визначення терміну «відрядження» (наразі це визначення зазначено лише у Інструкції №59 щодо відряджень працівників бюджетних та державних підприємств).
Як передбачено законопроектом (ст. 77), відрядження – це поїздка працівника на певний строк для виконання роботи, що входить до трудових обов’язків працівника, за межі населеного пункту, де знаходиться його робоче місце.
Правилам спрямування працівників у відрядження присвячено декілька статей законопроекту. Одну з них ми вже розглянули вище (ст. 78) і вона присвячена репатріації працівників із закордонного відрядження. Решта норм наступні.
По-перше, за працівниками, які направлені у відрядження, протягом усього часу відрядження зберігається місце роботи (посада), та здійснюється оплата праці відповідно до умов трудового договору (ч. 2 ст. 77). Тобто про середню зарплату при оплаті праці під час відрядження законодавець вже не говорить, проте якщо роботодавець та працівник цього забажають, вони можуть домовитись про це у трудовому договорі. Якщо ж ні, то робочі дні під час відрядження оплачуватимуться як звичайні робочі дні, знову ж таки, відповідно до трудового договору.
По-друге, щодо гарантій працівникам, то вони мають право на отримання компенсації у зв’язку з відрядженням. По суті, це те ж саме фінансування витрат на відрядження, яке ми й зараз бачимо в ст. 121 КЗпП: працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і у зворотному напрямку, витрати на найм (оренду) жилого приміщення (готельного номеру) та компенсуються інші витрати, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором (ч. 3 ст. 77).
Але законопроектом це фінансування значно розширено. Адже передбачається, що правила щодо виплати компенсацій у зв’язку з відрядженням будуть застосовуватися також у разі постійного виконання працівником роботи згідно з укладеним трудовим договором за місцем проживання, що знаходиться в іншому, ніж роботодавець, населеному пункті, та здійснення поїздок до місцезнаходження роботодавця або в іншу місцевість (ч. 4 ст. 77)!
Тобто такі поїздки з місця проживання до місцезнаходження роботодавця не визнаються відрядженням (оскільки не відповідають визначенню цього терміну), однак вони оплачуватимуться як відрядження!
По-третє, у разі відрядження на працівника поширюється режим робочого часу того підприємства (установи, організації), до якого (якої) його відряджено (ч. 4 ст. 51). Тобто тепер у небюджетних роботодавців вибору графіку робочих днів не буде. Проте поки що не зрозуміло, як буде, якщо відряджатиметься працівник не до юрособи або взагалі не до конкретного контрагента. Сподіваємось, що під час доопрацювання законопроекту, це питання буде вирішено.
По-четверте, якщо під час відрядження працівнику доведеться попрацювати на свята або у власні вихідні, то, як і зараз, він отримає за ці дні або підвищену оплату, або інший день відпочинку. Але законодавці бажають поширити це правило і на дні, які зараз робочими не вважаються!
Якщо час проїзду до місця відрядження або повернення з відрядження збігається з вихідними, святковими, неробочими днями, ці дні оплачуються у розмірі, визначеному статтею 71 цього законопроекту (тобто в підвищеному розмірі), та за згодою сторін працівникові надаються інші дні відпочинку (ч. 5 ст. 77).
Про підвищений розмір оплати праці у святкові, неробочі, вихідні дні, який пропонує законопроект «Про працю», ми поговоримо в окремій статті. Адже і там є певні новації.
Наразі ж нас трохи бентежить це «та» у ч. 5 ст. 77 законопроекту, оскільки за КЗпП ми звикли, що і підвищену оплату, й інший день відпочинку одночасно працівник в цьому випадку отримувати не повинен. Але з тексту законопроекту зрозуміло, що це питання залишається на розсуд роботодавця і працівника. Побачимо, чи буде виправлено це під час доопрацювання законопроекту.
***
Читайте також: