Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці надає відповідь на питання, щодо збереження права на відпустку за працівником після повернення з військової служби.
Статтею 119 КЗпП передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про відпустки», час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Таким чином, працівник після демобілізації має право на щорічну основну відпустку на підприємстві, на якому він працював на час призову або укладання контракту. Цим правом працівник може скористатися у будь-який зручний для нього час (у тому числі відразу після демобілізації), а в разі звільнення незалежно від підстав – отримати грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток.
Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12.05.2015 р. №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені Законом №2136 «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Статтею 12 зазначеного закону тривалість чергової відпустки у період дії воєнного стану обмежена 24 календарними днями та передбачено, що роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
***
