Укладаючи договори, суб'єкти господарювання по-різному викладають вимоги щодо оплати і поставки товару. Одні пишуть про передоплату (повну або часткову) та наступну поставку товару протягом одного-двох місяців. Інші вказують на те, що передоплата є відправною точкою для відвантаження товару у найкоротший термін (скажімо, 7 днів з дати отримання передоплати). А є й такі, які наголошують, що перерахування передоплати — лише перший етап виконання зобов'язань, про саму поставку (відвантаження) слід домовлятися окремо й у письмовій формі.
Та що робити, якщо передоплату отримано, а товар так і не поставлено (або поставлено частково)? Хто має визначати, що робити в такій ситуації — повертати гроші чи, можливо, змінити строки поставки?
На це запитання госпсуб'єкти вже шукали відповіді в суді. Так, у постанові ВСУ від 28.11.2011 р. у справі №3-127гс11 суд вказує на таке.
Частиною другою статті 693 ЦКУ передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому передоплачених товарів вимагати або передання оплаченого товару, або повернення суми передоплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А в разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: вимагати або передання оплаченого товару від продавця, або повернення суми передоплати. Можливість обрання певного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Але так є не завжди. Скажімо, сторони обумовили, що в разі отримання передоплати і затримки відвантаження під неї товару більш ніж на 7 календарних днів постачальник зобов'язаний після закінчення цього строку негайно повернути отриману суму авансу. У такому разі сторони домовилися про конкретну поведінку: повернення авансу без можливої альтернативи — поставки товару, але з порушенням строків.
А якщо відповідної домовленості не прописано в договорі, — чи справді сторона, яка перерахувала аванс, може вимагати безапеляційного повернення коштів, що фактично означає розірвання договору в односторонньому порядку?
Насправді не все так просто. Адже закон (у цьому випадку ми говоримо про ЦКУ) захищає інтереси обох сторін правочину, в т. ч. й від зловживання стороною правом відмовитися від договору через порушення другою стороною своїх зобов'язань. Украй важливо врахувати всі умови договору, зокрема й причини невиконання зобов'язань поставки товару продавцем (див. постанову ВСУ від 20.05.2014 р. №3-20гс14).
Приклад Покупець уклав договір поставки товару та здійснив передоплату, проте постачальник так і не поставив товар. Як з'ясувалося, у договорі сторони домовилися, що після здійснення передоплати вони додатково узгодять місце поставки письмовими додатками до угоди. Покупець тривалий час зволікав. Унаслідок цього сама поставка товару його вже не цікавила, і він звернувся до суду з вимогою повернення грошей.
Такі дії покупця можна цілком розцінити як бажання відмовитися від договору в односторонньому порядку (якщо умови чи обставини, за яких укладався контракт, відпали або змінилися).
Проте закон не завжди схвалює таку поведінку. Так, відповідно до статті 612 ЦКУ, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки та за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Справді, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання та вимагати відшкодування збитків. Але таке прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно зі статтею 613 ЦКУ, кредитор вважається таким, що прострочив, коли він не вчинив дій, які встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають зі суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
За нашим прикладом, якщо сторони додатково домовляються про умови виконання зобов'язань, які залежать від дій обох сторін правочину, то відповідальність за їх недотримання не може бути покладено лише на одну сторону угоди. Відповідно, в такому разі волевиявлення покупця щодо вибору одного з варіантів вимоги — товар чи гроші — не може бути одностороннім та належати лише покупцю.
Тож, укладаючи договори, слід ретельно прописувати умови щодо оплати і поставки (відвантаження) товару так, щоби позбавити покупця можливості маніпулювати і зловживати своїми правами.
Окрім наведеного вище, важливо розуміти, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форми пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Бажано також передбачати відповідні умови в договорі, щоби залишити за собою право додатково переглянути умови поставки з можливим внесенням змін до укладеного контракту.
Наталія Канарьова