Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
Ситуація: 27.08.2007 р. між сторонами укладено договір оренди. Умовами договору зазначено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.
Однією з підстав припинення договору оренди є закінчення строку його дії.
28.04.2009 р. орендодавець надіслав орендареві листа, в якому повідомляв про закінчення 27.06.2009 р. строку дії договору оренди та про обов'язок повернути майно балансоутримувачу за актом приймання-передачі. Зазначений лист отримано орендарем 07.05.2009 р.
Проте об'єкт оренди орендар не звільнив і продовжував користуватися ним до 09.02.2010 р.
Орендодавець звернувся до суду за стягненням неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі подвійної орендної плати за користування майном після припинення договору. Але зробив це щойно 24.05.2011 р., тобто поза межами річного строку позовної давності (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦКУ).
Принаймні такої думки дотримувався ВГСУ (постанова від 03.11.2011 р. у справі №40/117) під час розгляду спору в описаній ситуації.
Верховний суд, навпаки, вважає, що у цьому разі маємо справу із самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається вона ч. 2 ст. 785 ЦКУ як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. А тому застосування до неї спеціальної позовної давності в один рік є неправильним (Постанова ВСУ від 20.03.2012 року у справі №3-13гс12).
Єдине, про що ВСУ не згадав, — це про те, чи слід у цьому разі застосувати шестимісячний термін обмеження розрахунку неустойки (ч. 6 ст. 232 ГКУ). Адже якщо неустойка у розмірі подвійної орендної плати за користування майном після припинення договору не є штрафом у розумінні ст. 230 ГКУ, то вона, з огляду на висновок ВСУ, має розраховуватися за весь час прострочення повернення об'єкта оренди (за рік чи навіть більше).
