Той факт, що індексація працівнику була виплачена, має доводити роботодавець: позиція Верховного Суду

Коментар до Постанови Верховного Суду від 06.08.2018 р. № 695/984/16-ц

Нескладно уявити собі сумну, але досить поширену ситуацію: роботодавець не нарахував або не виплатив працівнику вчасно зарплату (чи одну з її складових, відпускні, компенсацію за невикористану відпустку, індексацію тощо).

Працівник звертається до суду. А доказів порушення в нього жодних – лише є претензія до роботодавця (можливо, і колишнього). Суди ж приймають такі справи до розгляду й без доказів. Чому?

Тому що трудові спори за позовами працівників у вітчизняному законодавстві базуються на принципі «обов'язок доказування відсутності заборгованості перед працівником із заробітної плати покладається на роботодавця, а не на позивача (робітника)». Згадку про це ми бачимо і у коментованій судовій справі.

Одразу зауважимо, що до такого підходу в нас подвійне ставлення.

З одного боку, ми поважаємо не лише букву, а й дух закону, і тому вважаємо, що у таких справах важливо зберігати принцип змагальності сторін та обов’язку довести факти та обставини, на які сторона посилається у позові чи у своїх запереченнях.

І хоча свою позицію  ВС ґрунтує нібито на положеннях КЗпП та Закону про оплату праці, все ж прямої норми, яка прямо вказувала на обов’язок роботодавця доказувати дотримання вимог закону щодо виплати зарплати та проведення, в даному випадку, індексації, наразі не існує. Це скоріш тлумачення прав та обов’язків роботодавця щодо дотримання ним вимог трудового законодавства.

До речі, нещодавно ВС розглядав справу, за якою працівник подав позов на підприємство-колишнього роботодавця із вимогою сплатити заборгованість за зарплатою, маючи на руках із доказів лише довідку про доходи. Суди попередньої інстанції працівнику не повірили і відмовили у позові. А ВС заявив, що це вони вчинили неправильно і передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.  А все тому, що «підприємством доказів на підтвердження відсутності заборгованості із виплати заробітної плати не надано»!

З іншого боку, дійсно, працівнику в цій ситуації вкрай важко надати потрібні докази. Бо як довести те, чого не було?

Виплата зарплати підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Складати первинні документи на кожну господарську операцію – це обов’язок юросіб, встановлений Законом № 996.

Тож роботодавець веде облік виплачених сум, а працівник лише їх отримує. Фактично єдиним підтверджуючим документом щодо суми зарплати, яка підлягає видачі працівнику, що роботодавець надає працівникові згідно зі ст. 110 КЗпП та ст. 30 Закону про оплату праці,  є так званий  “розрахунковий лист”, складений у довільній формі. Тож і не дивно, що суди йдуть на зустріч працівникам, які не мають достатніх підтверджуючих документів їх претензій до роботодавця.

А у роботодавця не залишається нічого іншого, ніж довести факт нарахування та виплати зарплати, якщо він бажає вирішити закрити питання на свою користь. І зробити це потрібно за допомогою первинних документів.

Саме так вчинив відповідач у коментованій судовій справі – він додав до матеріалів справи копію особового рахунку форми П-54а позивача за період з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2015 року, в якому у відповідній графі детально вказано про нарахування та сплату індексації, визначено її розмір.

ВС нагадав, що особовий рахунок форми П-54а застосовується для запису всіх видів нарахувань та утримань із заробітної плати на підставі первинних документів з обліку виробітку та виконаних робіт, відпрацьованого часу і документів на різні види оплат, відповідно до наказу Міністерства статистики від 22.05.1996 р. №144  (і він був чинний на момент спірних правовідносин).

А позивач, зі свого боку, на доказ заборгованості із виплати йому індексації, надав  розрахункові листки за період квітень-листопад 2009 року, травень-грудень 2010 року та січень, квітень, травень, серпень, жовтень 2011 року. Ці документи не були підписані, не були завірені належним чином. Тому ВС не визнав їх документами первинного бухгалтерського обліку та належним доказом цих обставин.

Ще позивач додав до позовної заяви індивідуальні відомості про застраховану особу за формою №ОК-5 Пенсійного фонду України. ВС відмітив, що ці відомості унеможливлюють встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки містять лише звітні дані про загальну суму нарахувань, але не містять даних стосовно структури заробітної плати.

Отже, із документальними доказами у працівника не склалося, а у роботодавця, навпаки, все вийшло на краще. Рішення було винесено на користь роботодавця. Адже доводи скаржника стосовно невиплати заявлених у позові сум не знайшли свого документального підтвердження, а також спростовані наданою відповідачем первинною бухгалтерською документацією.

Ось як важливо знати, які первинні документи щодо нарахування і виплати зарплати треба складати і зберігати. Та, звісно, влучно надавати їх до суду.