Цій статті більше 3-х років. Українське законодавство складне і мінливе, тож на даний момент редакція не гарантує її 100% актуальність. У разі сумнівів скористайтесь пошуком, щоб читати свіжіші статті і консультації, або зверніться за допомогою до нашого ШІ-консультанта.
З 2014 року ЮРЛІГА висвітлює харківську справу щодо багатоквартирного будинку, який було передано в іпотеку, а квартири відчужені в період, коли іпотека була скасована. Справа примітна зміною правової позиції Верховного Суду України щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки, придбаний у період зняття обтяження.
Так, спершу (справа №6-201цс14) ВСУ вирішив, що предмет іпотеки не можна відібрати, якщо він проданий в період дії рішення суду про недійсність іпотеки.
Але потім, у 2015 році, ВСУ змінив свою позицію і продовжував її дотримуватися. При розгляді справ №6-53цс15, №6-63цс15, №6-11цс15 та інших була викладена протилежна правова позиція щодо застосування ст. 23 Закону «Про іпотеку», згідно з якою іпотека діє з моменту запису в реєстрі іпотек, якщо рішення суду про недійсність іпотеки скасовано.
В подальшому ВСУ зазначав, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
Новий Верховний Суд погодився з цим висновком.
Відповідно до постанови колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня у справі №643/19761/13-ц у разі скасування незаконного судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.
ВС вважає, що цей висновок узгоджується і з положенням ст. 204 ЦКУ, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Правочин вважається правомірним, породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору (у справі, що переглядається, у зв'язку зі скасуванням судового рішення) всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Тому ухвалення судом рішення про недійсність договору іпотеки, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов'язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.
Невірними є висновки апеляційного і касаційного судів про незастосування ст. 23 Закону «Про іпотеку» та неможливість звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить новому власнику, якщо під час переходу права власності на спірну квартиру вона не була предметом іпотеки.
ВС зазначив, що ефективним відновленням прав кредитора у зв'язку зі скасуванням незаконного рішення є застосування передбаченої угодою сторін процедури звернення стягнення на іпотечне майно, як однієї з умов надання (отримання) кредиту. ВС погодився з висновком суду першої інстанції, який задовольнив позовні вимоги банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки він узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року в справі №6-1193цс15.
Марина Ясинська
