Коментар до Постанови КАС ВС від 09.09.2021 р. у справі №360/3096/20
Нагадаємо, що з 10.06.2021 р. ситуація з веденням трудових книжок у КЗпП кардинально змінилася. Наразі роботодавці вже не забирають трудову книжку при прийнятті на роботу, вносять записи до паперових трудових книжок лише на вимогу працівника та не караються за затримку у видачі трудових книжок при звільненні.
Натомість роботодавці мають протягом 5-ти років оцифрувати трудові книжки, які в них зберігалися станом на 10.06.2021 р., та видати їх працівникам на руки. Або ж, якщо оцифрувати не встигнуть, а працівник звільниться раніше, то видати на руки при звільненні.
Та старої санкції за ст. 235 КЗпП щодо таких старих трудових книжок вже не буде. Вона застосовуватиметься за інше порушення – у разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця, працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Ми про це писали тут.
Проте старі порушення й досі розглядаються у судах. І ось сьогодні ми розглянемо одне з них. На нашу думку, такої ж позиції суди дотримуватимуться й в інших випадках поновлення на робочому місці та вимушеного прогулу, який оплачуватиметься середнім заробітком (зокрема, при невидачі наказу про звільнення).
Зміст справи
Уявимо собі ситуацію, що працівника звільнено. Проте він звернувся до суду, який змінив дату звільнення та стягнув з роботодавця на користь працівника середній заробіток за час вимушеного прогулу через затримку видачі трудової книжки.
Чи має право такий працівник на компенсацію за невикористані дні основної, додаткової відпустки за період вимушеного прогулу? У коментованій справі працівник звернувся до суду зі схожими позовними вимогами.
Він апелював до того, що при стягненні середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки за ним у цей час зберігалася посада/місце роботи.
Так, він дійсно не працював з січня 2016 року по травень 2019 року через порушення з боку роботодавця, що позбавило його не лише можливості працювати, а й використати право на відпочинок. Проте він не поновлювався на посаді – за рішенням суду, яке вступило у законну силу, дата звільнення змінена з 14.01.2016 р. на 19.05.2019 року, і поновлювати його було не потрібно. Про нову дату звільнення зроблено відповідний запис у його трудовій книжці.
14 липня 2020 року він звернувся до роботодавця зі заявою щодо надання інформації стосовно нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової соціальної відпустки за 2016 – 2019 роки.
Проте працівникові було відмовлено у наданні такої інформації. Роботодавець зазначив, що працівник у періоді з 15.01.2016 р. по 19.05.2019 р. фактично не працював, а за затримку видачі трудової книжки йому належать лише виплати у розмірі середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
І так спір перейшов до суду. Наголосимо одразу, що всі суди підтримали роботодавця. Розглянемо далі чому.
Зміна дати звільнення та конституційні гарантії
Суди, відмовляючи працівникові у виплаті грошової компенсації за основну та додаткову відпустки, наголосили, що:
Висновок 1. За затримку виплати трудової книжки роботодавець несе відповідальність лише у розмірі середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Той факт, що працівникові змінена дата звільнення, ще не говорить про наявність трудових відносин – працівник на посаді не поновлювався. І не тому, що роботодавець не провів процедури поновлення, а тому, що процедура поновлення для такого випадку законодавством не передбачена!
У період між старою та новою датами звільнення він фактично не працював, хоча за ним й зберігалось місце роботи, на чому й наголошували суди, дають право працівнику лише на стягнення з роботодавця середнього заробітку.
Верховний Суд наголошує, що приписи ч. 5 ст. 235 КЗпП передбачають лише, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.
Також чинне законодавство передбачає право працівника на зміну дати звільнення у зв`язку зі затримкою видачі трудової книжки. У такому разі днем звільнення вважається день її видачі. І все. Більше роботодавець нічого працівникові не винен!
Висновок 2. Зміна дати звільнення через затримку видачу трудової книжки передбачає лише перенесення дати звільнення, а не поновлення працівника на роботі на вказаний період.
ВС вважає, що відсутні підстави вважати, що за працівником у такому разі зберігається місце роботи (йдеться про юридичний факт зміни дати звільнення через порушення, вчинені роботодавцем).
Іншої відповідальності власника або уповноваженого ним органу, а також інших, у тому числі і додаткових, гарантій для працівника ця правова норма не передбачає. Не передбачені вони й іншими чинними нормативно-правовими актами у сфері праці.
Висновок 3. Чинне законодавство у сфері праці не передбачає, що період затримки видачі трудової книжки при звільненні дає працівникові право на відпустку.
Чому так важливо у цій справі з’ясувати питання збереження за працівником місця роботи у період між попередньою та зміненою датою звільнення?
Нагадаємо, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону про відпустки до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, зокрема:
- час фактичної роботи (у тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;
- час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (у тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);
- час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога з державного соціального страхування, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
- час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата. Зокрема, при наданні відпусток без збереження зарплати (ст. 25, 26 Закону про відпустки).
Проте суди вирішили, що про збереження місця роботи (посади) у цьому випадку не йшлося. Отже, немає і стажу для щорічної основної відпустки.
А ось до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (статті 7 та 8 цього Закону), зараховуються, зокрема, час фактичної роботи зі шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади (п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки).
Отже, щодо цих відпусток важливо не лише мати робоче місце (посаду), а й фактично працювати за нею. Чого у працівника під час вимушеного прогулу не було, і про право на такі відпустки за цей період не варто і говорити.
***
УВАГА!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER. Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!