Коментар до Постанови від 16.11.2022 р., справа № 301/2052/18
Позикодавець звернувся у суд з позовом до позичальника про стягнення боргу. Так, між фізособами 11 березня 2013 р. був укладений договір позики. Відповідно до п. 1 цього договору позичальник від позикодавця прийняв у власність 306 000 грн, що еквівалентно 30000 євро за встановленим сторонами обмінним курсом: 1,00 євро = 10,20 грн.
За п. 2 договору позики позичальник зобов'язувався повернути борг рівними частинами щомісячно по 5477 грн, що було еквівалентно 537 євро, в строк до 01 березня 2017 р. Договір позики посвідчено приватним нотаріусом. Протягом 2013 - 2016 років позичальник виконував умови укладеного договору та сплатив за цей період кошти у сумі 324 000 грн, що, з урахуванням курсу євро на день часткового погашення боргу за кожним платежем, становить 11 800 євро.
Повертати решту боргу позичальник відмовляється з огляду на те, що сплачена ним сума відповідає сумі позичених коштів.
Позикодавець вважає, що залишок боргу на день звернення до суду становить 601 146 грн, що еквівалентно 18 200 євро за курсом НБУ (на 27 вересня 2018 р.) 33.03 грн за одне євро.
На відміну від позикодавця, позичальник вважає, що ним сплачена у гривні повна сума позики та залишок у валюті не може бути розрахований та стягнутий.
Важливо! Суди звернули уваги, що відповідно до договору позики він укладався у національній валюті. А відтак твердження позикодавця, що той надавав кошти в євро, спростовуються самим же договором позики. Тож повертати запозичені кошти позичальник має у гривні. Щоправда, сума, яка має бути повернута, розраховується еквівалентно до курсу євро. Але якого?
Курс валюти – як та на яку дату визначається?
Щодо цього позиції судів першої та апеляційної інстанцій розійшлись.
Суд першої інстанції доходить висновку, що вимоги позикодавця до позичальника про стягнення боргу є безпідставними, оскільки предметом договору позики є 306 000 грн 00 коп., що еквівалентно 30 000 євро, за встановленим сторонами обмінним курсом 1,00 євро = 10,20 грн.
Свого часу ВС у постанові від 26 лютого 2020 року заначив, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Тому суд першої інстанції вважає, що всю цю суму боргу у повному обсязі позикодавець отримав протягом 2013-2016 років. Розрахунок суми залишку боргу з посиланням на курс НБУ (на 28 березня 2018 року) 33,03 грн за євро є таким, що суперечить умовам договору позики, укладеним сторонами, де курс євро закріплений на рівні 1,00 євро = 10,20 грн.
Натомість апеляційна інстанція все ж стягує суму боргу, проте вказує на інший розрахунок боргу – за наданими суду оплаченими квитанціями, які відповідають придбанню позичальником валюти для погашення позики, вказують на повернення суму боргу у розмірі 15 475 євро.
Отже, сума боргу, яка залишається неповерненою, становить 14 525 євро (30000 євро - 15475 євро), що станом на час звернення позикодавця з позовом до суду (за курсом НБУ станом на 27.09.2018 р. - 33.03 грн) становить 479 760,75 грн.
Від себе додамо, що сторони договору позики не зафіксували у договорі чи в іншому документі, що позика була видана саме у валюті (30 000 євро). Відтак, суд першої інстанції у своєму рішенні зауважив, що позика надана саме у гривні. При цьому, вочевидь, кошти все ж позичались у валюті, адже позикодавець придбавав саме валюту для повернення коштів позикодавцю. І це стало для апеляційного суду вирішальним для визначення суми боргу, яка підлягає поверненню.
ВС: сторони зафіксували розмір позики за курсом на дату видачі!
ВС нагадав, що з метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦКУ суд повинен встановити наявність між сторонами спору правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови.
Зокрема, ВС зауважує, що грошовою одиницею України є гривня (ч. 1 ст. 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192 ЦКУ). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю, тоді як обіг іноземної валюти регламентований окремими законами України.
Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (ч. 1 ст. 192, ч. 1 ст. 524, ч. 1 ст. 533 ЦКУ), проте не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (ч. 2 ст. 524 ЦКУ). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦКУ).
Щодо судової практики, то нагадаємо, що як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (ч. 1 ст. 1046, ч. 1 ст. 1049 ЦКУ; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16, про яку ми згадували тут).
Інакше кажучи, у договорі позики може бути прописано, наприклад, так: «Позикодавець надає позичальнику грошові кошти у сумі 30 000 євро, що за курсом НБУ станом на 11.03.2012 р. (1 євро = 10,20 грн) становить 306 000 грн».
При цьому факт передачі коштів у відповідній сумі у валюті чи у гривні може бути прописано або у договорі, або окремим документом (розпискою). За відсутності підтвердити видачу грошових коштів саме у валюті доведеться іншими засобами. При цьому факт повернення позики саме у валюті, про що можуть свідчити квитанції про придбання валюти у розмірі щомісячного платежу, не можуть бути доказом отримання позики у валюті. Про це ми писали тут.
Тож у коментованій нами справі позичальник отримав саме 306 000,00 грн, що еквівалентно 30 000,00 євро за встановленим сторонами обмінним курсом 1,00 євро = 10,20 грн. Відтак, ВС вважає, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору позики суму позики визначено в еквіваленті за обмінним курсом: 1,00 євро = 10,20 грн на день передачі грошей.
Крім того, відповідно до положень п. 2 договору позики суму позики позичальник зобов`язувався повернути готівкою частинами за встановленим графіком, платежами не менше 5 477,00 грн, що еквівалентно 537,00 євро.
Таким чином, розмір періодичних платежів, які повинні були сплачуватися позичальником, також визначено за обмінним курсом 1,00 євро = 10,20 грн на день передачі грошей.
Зазначені положення договору позики не суперечать положенням ст. 533 ЦК України, які дозволяють встановлювати грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті незалежно від того, чи видається позика у гривні чи в іноземній валюті.
Колегія суддів ВС вважає, що:
- враховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, предметом договору позики є сума у гривні - 306 000,00 грн з визначеним грошовим еквівалентом в євро. І саме таку суму у гривні позикодавець отримав протягом 2013-2016 років. Важливо: при укладенні договору позики (або у борговій розписці) потрібно чітко визначати, у який саме валюті видається/отримується позика: у гривні чи в іноземній валюті.
- стягнення заборгованості за позикою та її розрахунок за курсом НБУ станом на 27.09.2018 року (на дату звернення до суду), що становить 33,03 грн за 1,00 євро, суперечить умовам укладеного сторонами договору позики. Важливо: якщо сторони договору позики визначили еквівалент валюти у договорі та встановили курс, за яким такий еквівалент розраховується, а також передбачили графік погашення позики з прив’язкою до такого курсу, то це вказує на те, що всі розрахунки за цим договором чітко визначені сторонами з прив’язкою до зафіксованого курсу. Змінити курс валюти платежу можна лише шляхом внесення відповідних змін до такого договору.