ТОВ звернулося до суду з позовом, в якому просило внести зміни до договору про продовження строків виконання зобов’язань, збільшення строку дії договору. Свої вимоги ТОВ обґрунтовує тим, що умови, якими сторони керувалися під час укладення договору, істотно змінилися з 2023 року через обставини непереборної сили – посилення ворожих атак, обстрілів, мобілізацію тощо, тому позивач має право на внесення змін до договору на підставі ст. 652 ЦКУ та п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України від 25.12.2015 №922-VIII «Про публічні закупівлі» (далі – Закон).
Господарський суд відмовив у задоволені позову. Сторони уклали договір вже під час дії воєнного стану та запровадження мобілізаційних заходів, тому позивач мав враховувати їх наслідки, підписуючи договір, а зазначені ним обставини непереборної сили, що виникли з 2023 року, вже існували на момент укладення договору.
Крім того, Закон не передбачає випадків обов’язкового продовження строку дії договору, укладеного за результатами публічної закупівлі, на вимогу однієї зі сторін, в тому числі шляхом звернення до суду, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову щодо внесення змін у договір відповідно до ст. 652 ЦКУ та п. 4 ч. 5 ст. 41 названого Закону.
Постановою апеляційного господарського суду рішення господарського суду скасовано та позов задоволено.
Верховний Суд залишив без змін рішення суду першої інстанції та скасував постанову апеляційного суду, зазначивши таке.
Висновки апеляційного суду про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 652 ЦКУ та внесення змін до договору відповідно до цієї норми за одночасного встановлення підстав для задоволення позову з огляду на існування обставин непереборної сили свідчать про неправильне застосування апеляційним судом зазначеної норми матеріального права, оскільки за наявності форс-мажору положення ст. 652 ЦКУ не застосовуються.
За відсутності істотної зміни обставин, якими сторони керувались при вчиненні правочину, а також за відсутні обставин непереборної сили, не можна змінити договір за рішенням суду. Наведене у сукупності є достатньою та самостійною підставою для відмови у позові в частині вимоги про внесення змін у пункти договору та додаток №3 до нього та, як наслідок, свідчить про відсутність підстав для скасування оперативно-господарських санкцій, застосованих відповідачем за порушення позивачем строків виконання зобов`язання, відповідно доводи позивача про наявність підстав для задоволення позову суд першої інстанції обґрунтовано відхилив.
Позивач міг і повинен був при певній обачності передбачити виникнення труднощів у виконанні договору, пов’язаних з введенням воєнного стану, зважаючи на те, що на момент укладення договору по всій території України вже було введено воєнний стан. Тому, настання зазначених ним подій не може розглядатись як підстава для внесення змін до окремих пунктів договору та додатка до нього у зв’язку з істотною зміною обставин, а наявності обставин непереборної сили суд першої інстанції не встановив.
Джерело: постанова ВС від 10.10.2024 у справі №910/332/24.