Держпраці розповідає, що відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП, працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці, укладаючи трудовий договір на одному або одночасно на кількох підприємствах, установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Це дозволяє працівникам, крім основного трудового договору, додатково укладати трудові договори (угоди) за сумісництвом.
На підставі постанови КМУ №1306 із 25 листопада 2022 року втратила чинність постанова КМУ від 03.04.1993 №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій». Також Кабмін розпорядженням від 22.11.2022 №1047-р скасував наказ Мінпраці, Мін’юсту, Мінфіну від 28.06.1993 №43 «Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій».
Сумісники можуть працювати повний робочий час.
Якщо штатний розпис передбачає 1,0 штатну одиницю, на підставі заяви працівника керівник, якщо згоден, наказом встановлює повний робочий день або більше.
Сумісник не зобов’язаний брати щорічну відпустку одночасно з відпусткою за основною посадою.
Як і раніше, у перший рік роботи сумісник має право використати щорічну відпустку одночасно з відпусткою за основною посадою до того, як відпрацює шість місяців на підприємстві (п. 6 ч. 7 ст. 10 Закону України від 15.11.1996 №504/96-ВР «Про відпустки». Також сумісник має право оформити відпустку без збереження заробітної плати на термін до закінчення відпустки за основною посадою (п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки).
Згідно з п. 4 Постанови №245, п. 4 Положення №43 керівники державних підприємств, установ і організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів – цехів, відділів, лабораторій тощо, та їхні заступники, за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності не мали права працювати за сумісництвом. Однак, з втратою чинності Постанови №245 та Положення №43, зазначені посадові особи отримали право працювати за сумісництвом у будь-якій сфері. Водночас, вони як посадові особи юридичних осіб публічного права мають не допускати, щоб виник реальний, потенційний конфлікт інтересів (п. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України від 14.10.2014 №1700-VII «Про запобігання корупції»).
Керівник не має права звільнити сумісника у зв’язку з тим, що приймає основного працівника. Сумісників, як і основних працівників, звільняють із підстав, визначених КЗпП.
Додатком до Положення №43 визначалося перелік робіт, що не є сумісництвом, наприклад, педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік, або інша робота, якщо на основній роботі працівник працює неповний робочий день і отримує неповний оклад, якщо сумарно оплата основної та іншої роботи не перевищує повного окладу за основним місцем роботи. Відтепер додаткову роботу слід оформлювати як окремий трудовий договір про роботу за сумісництвом у вільний від основної роботи час.
Законодавством не обмежується кількість підприємств, установ, організацій, де працівник може працювати за сумісництвом. Проте за будь-яких обставин одне місце роботи працівника має бути основним. Якщо у працівника відсутнє основне місце роботи, то його не можна прийняти на роботу за сумісництвом.
З 1 січня 2023 року ст. 22 Закону України від 23.09.1999 №1105-XIV «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі – Закон №1105) сумісники в загальному випадку не мали правана допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу по вагітності від Пенсійного фонду України. При чому з 01.01.2023 в першу чергу право на оплату лікарняного за рахунок ПФУ було за основним місцем роботи. І тільки у разі його не реалізації, допомога надавалася за сумісництвом.
Тобто сумісник не мав змоги обирати, де саме буде оплачений лікарняний.
Законом України від 18.12.2024 №4158-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування» були внесені зміни до ст. 22 Закону №1105 «Допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах застрахованим особам надається за основним місцем роботи (діяльності) та за місцем роботи за сумісництвом (наймом) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Тобто з 04 квітня 2025 року відновлюється право сумісників на отримання допомоги по тимчасовій втраті працездатності, допомоги по вагітності та пологах як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Також відповідно до ч. 1 ст. 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованого часу або залежно від відробітку.
***
Читайте також:
- Правила переведення сумісника на основне місце роботи: розʼяснення від Держпраці
- Як платити лікарняні сумісникам: форма е-лікарняного та документальне оформлення (оновлено)
- Сумісники внутрішні та зовнішні в єдиній «зарплатній» звітності: як складаємо додатки Д1 та 4ДФ?
- Сумісництво: які особливості оформлення та вимоги?
- У сумісника немає основного місця роботи: які наслідки?