Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці зазначає, що гендерна дискримінація — це будь-яке необґрунтоване обмеження прав людини через її стать або гендерну ідентичність. Вона суперечить принципу рівності та є порушенням законодавства України у сфері праці.
Такі прояви можуть бути як очевидними, так і прихованими — але в будь-якому разі вони негативно впливають на працівників, атмосферу в колективі та ефективність роботи підприємства.
Пряма дискримінація виникає тоді, коли людині відмовляють у рівних можливостях саме через її стать. Наприклад:
- «Ця вакансія тільки для чоловіків»
- «Жінки не витримають фізичного навантаження»
- «Ми не беремо мам з маленькими дітьми»
- «Чоловіки не підходять для роботи з дітьми»
- «Жінкам не потрібна висока зарплата — у них є чоловік»
Такі заяви порушують трудове законодавство, адже стать не може бути критерієм при прийнятті на роботу, оплаті праці чи оцінці професійних здібностей.
У випадку непрямої (прихованої) гендерної дискримінації правила або вимоги зовні здаються нейтральними, але фактично створюють нерівні умови для жінок або чоловіків. Наприклад:
- вимога працювати понаднормово без можливості гнучкого графіка, що може непропорційно обмежувати батьків малолітніх дітей;
- кар’єрні критерії, які не враховують періоди декретної відпустки, що ставить у гірше становище тих, хто був у законній відпустці по догляду за дитиною.
Такі підходи також є порушенням принципу рівності.
Українське законодавство чітко забороняє будь-які форми дискримінації у сфері праці за ознакою статі, у тому числі при:
- прийнятті на роботу;
- оплаті праці;
- просуванні по службі;
- умовах і режимі праці;
- звільненні.
Роботодавець зобов’язаний забезпечити рівні можливості для всіх працівників, незалежно від статі.
Рівні можливості — це не лише вимога закону, а й запорука здорового та ефективного робочого середовища. Разом ми формуємо культуру поваги, довіри та безпеки праці.