Мінсоцполітики вказує на те, що з огляду на вимоги ст. 21, 31 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП), власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, в т. ч. й поїздки у відрядження для виконання завдань, не пов’язаних з виконанням своїх обов’язків. Отже, направлення у відрядження за розпорядженням керівника за рахунок підприємства для виконання завдання, обумовленого трудовим договором, є обов’язковим для працівника.
Таким чином, відрядження належить до трудових обов’язків працівників. Відмова без поважних причин від виконання таких обов’язків вважається порушенням трудової дисципліни, за яке може бути застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене статтею 147 КЗпП. Якщо працівник після застосування до нього стягнення за необґрунтовану відмову виїхати у відрядження продовжує відмовлятися від виїздів, то на нього може бути накладене стягнення вдруге, в т. ч. у вигляді звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП.
Загалом службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об’єднання, установи, організації (далі — підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон, затверджена наказом Мінфіну від 10.06.99 р. №146).
За змістом трудового договору, визначеного у ст. 21 КЗпП, працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену трудовою угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядкові.
До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний, зокрема, роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, а також ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором.
Тому напрошується висновок, що вимоги роботодавця щодо відряджень будуть правомірними за умови дотримання вищенаведених вимог. Відповідно кваліфікувати відмову від відряджень як порушення трудової дисципліни можна лише в тому випадку, коли працівник без поважних причин відмовляється їхати у відрядження для виконання завдань, обумовлених трудовою угодою та правилами внутрішнього трудового розпорядку.