Насамперед нагадаємо про відповідальність за порушення строків виплати зарплати. Цю тему ми докладно розглядали в нашій статті.
Якщо коротко, то висновки такі:
- якщо затримка у виплаті зарплати перевищує 1 місяць, то це загрожує фінансовим штрафом 3 МЗП. А постраждалим працівникам треба буде сплатити ще й компенсацію (про те, як вона рахується, ми писали тут);
- якщо затримка не перевищує 1 місяць (що, як правило, і буває у разі несвоєчасної виплати або невиплати авансу), то це загрожує фінансовим штрафом 1 МЗП (без компенсації).
Звісно, що цих штрафів можна уникнути (про це ми теж говорили у згаданій статті). Проте краще з ними не стикатися і платити зарплату своєчасно.
Коли платиться аванс?
Строки та періодичність виплати заробітної плати працівникам закріплені у ст. 115 КЗпП і ст. 24 Закону «Про оплату праці». Цими нормами передбачено, що виплата зарплати повинна здійснюватися:
- у робочі дні за графіком роботи підприємства;
- не рідше ніж двічі на місяць, а проміжок часу між цими двома виплатами не має перевищувати 16 календарних днів;
- не пізніше 7-ми днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Визначаючи в колдоговорі (іншому нормативному акті роботодавця, погодженому з профспілкою) конкретні дати для виплати зарплати, роботодавцям необхідно дотримуватись одночасно всіх наведених вище умов.
З огляду на це, можна сформулювати конкретні числа місяця, у які потрібно вкластися під час виплати зарплати за першу половину місяця (аванс) і за звітний місяць:
- зарплата за місяць має виплачуватися не пізніше 7-го числа місяця, а отже повинна провадитися в період із 1-го по 7-е число;
- якщо зарплата за місяць виплачується з 1-го по 7-е число місяця, то щоб дотриматися проміжку не більш ніж 16 календарних днів між виплатами, аванс має виплачуватися з 16-го по 22-е число.
Зверніть увагу! Конкретні дати виплати зарплати роботодавець повинен визначити у колективному договорі або іншому нормативному акті. При цьому встановлювати «плаваючі» строки виплати зарплати, наприклад, періодами «з 16 по 22», «з 1 по 7» не можна. Звісно, що виплачуватись зарплата і буде декілька (як правило, 5) днів (це дозволяє п. 18 розділу ІІ Положення №148), але дату початку цієї процедури треба визначити конкретно.
Роботодавець має право змінювати дати виплати зарплати у межах, визначених ст. 115 КЗпП. Якщо роботодавець прийняв таке рішення, то нові строки необхідно вводити через внесення змін до колективного договору або через інший нормативний акт роботодавця.
Але у разі, коли день виплати заробітної плати співпадає з вихідним, святковим aбо неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Ми про це писали тут. І це не вважається зміною строків виплати зарплати.
Якщо немає грошей на виплату авансу
На жаль, жодних поблажок для цього випадку чинне законодавство не містить.
Відсутність коштів у роботодавця не може бути підставою невиплати належних працівникові коштів та не звільняє його від відповідальності. Нетривалий час роботи працівника на підприємстві й незначна частка заборгованості підприємства перед працівником у виплаті заробітної плати також не є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності при затримці виплат. На цьому наполягає Держпраці.
Як зазначено у ст. 4 Закону про оплату праці:
- джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності;
- для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, – це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.
Отже, роботодавець поставлений в такі умови: якщо у вас немає коштів на виплату зарплати, а є наймані працівники, шукайте гроші. За затримку у оплаті праці відповідає роботодавець.
Якщо працівник сам відмовляється від авансу
Фахівці Держпраці вважають, що норми закону не передбачають таких винятків, як відмова працівника від авансу. Про це ми писали тут.
Отже, незалежно від бажання працівника, зарплату (і аванс) йому треба платити вчасно, тобто в строки, встановлені законом і роботодавцем.
Якщо працівник отримує зарплату готівкою і відмовляється від отримання авансу, роботодавець зобов’язаний розрахувати йому аванс, зняти суму авансу в банку, оприбутковувати в касі підприємства і, якщо працівник не отримав аванс протягом строків виплати, скласти відомість депонованих сум та здати неодержану працівником суму авансу в банк, а потім виплатити його разом із сумою заробітної плати за другу половину місяця.
Якщо заробітна плата на підприємстві перераховується на зарплатні картки, то роботодавець зобов’язаний перераховувати її працівнику, як мінімум, двічі на місяць у дні, встановлені для виплати авансу та заробітної плати, незалежно від бажання працівника.
Якщо працівник на дату виплати авансу перебуває у відпустці (на лікарняному, у відрядженні тощо)
У випадку з відпусткою аванс працівнику платити не треба. Адже ще перед відпусткою він отримав відпускні, а вони і є його зарплатою (середньою) за період відпустки. Докладніше про це читайте у роз’ясненні тут.
У решта випадків треба спиратися на ст. 24 Закону про оплату праці. За нею розмір заробітної плати за першу половину місяця (тобто того, що ми називаємо аванс) визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.
Отже, виходить цікава картина:
- якщо в колдоговорі або в іншому внутрішньому розпорядчому документі встановлено фіксований розмір авансу (наприклад, 5000 грн або 50% від розміру посадового окладу), то незалежно від того, працював працівник у першій половині місяця чи був відсутній, аванс йому доведеться виплатити;
- якщо ж такої умови роботодавець на себе не взяв, то розмір авансу у кожного працівника залежить від того, працював він у першій половині місяця чи ні. Якщо не працював (незалежно від причин), авансу йому не буде. І це відповідає нормам закону.
Таким чином, якщо працівник був відсутній через тимчасову непрацездатність усю першу половину місяця, то авансу він не отримає (якщо колдоговір або наказ по підприємству не говорять зворотного). Те саме стосується, до речі, і безоплатних відпусток – немає відпрацьованого у першій половині місяця часу, немає і авансу!
Але коли він надасть листок непрацездатності, він зможе отримати за цей період лікарняні. Принаймні, така ситуація (виплата лікарняних після закінчення періоду непрацездатності) зберігається, поки листки непрацездатності паперові. Можливо, зі заміною їх на електронні, ситуація зміниться, про що ми вас обов’язково повідомимо.
Якщо ж працівник частину першої половини місяця працював, аванс йому треба виплатити (як мінімум, за цей відпрацьований час) у строки, встановлені для решти працівників. Як бути, якщо зарплата виплачується готівкою, а працівник не приходить в касу, ми вже розглядали вище.
Щодо відрядження ситуація ще простіша. Під час відрядження працівник виконує службове завдання роботодавця і має право на оплату праці (ст. 121 КЗпП). Тому роботодавець зобов’язаний нарахувати і виплатити йому аванс у строки, встановлені для решти працівників.
Якщо працівник перебуває у простої (не з його вини)
Цю ситуацію Мінекономіки нещодавно розглядало у листі від 02.04.2021 р. №4711-06/20380-07.
На думку фахівців міністерства, оплата простоїв не з вини працівників має здійснюватися у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Щодо мінімального розміру оплати за першу половину місяця простою, то розмір такої оплати має визначатися на підставі табеля обліку робочого часу, який заповнюється за звітний місяць (з 1 по 15 число), з урахуванням умов оплати праці, встановлених працівникові на період простою.
Чи згодні ми з такою позицією?
Нагадаємо, що гарантії працівникам на час простою встановлені ч. 1 ст. 113 КЗпП, з оплатою не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) не є оплатою за фактично відпрацьований час. Водночас ст. 12 Закону про оплату праці передбачено, що оплата праці за час простою не з вини працівника належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Та й і Інструкція зі статистики заробітної плати відносить оплату простоїв не з вини працівника до фонду оплати праці (пп. 2.2.12).
Отже, оплата простоїв – це зарплата, хоч вона і виплачується не за відпрацьований час. Тому Мінекономіки праве: на цю виплату теж поширюються строки виплати зарплати, встановлені законом.
А от щодо мінімального розміру авансу за такими виплатами виходить цікаво. Адже він прив’язаний до фактично відпрацьованого часу, чого в разі оплати простою у працівника немає. Фахівці міністерства однаково радять спиратися на дані з табелю обліку робочого часу. Тобто їх порада: брати не лише фактично відпрацьований час, а й дні простою не з вини працівника, які припадають на першу половину місяця. Що ж, закону це не відповідає, проте іншого шляху визначення розміру авансу (якщо його на підприємстві не зафіксували), дійсно, немає.
***
УВАГА!
Тепер ви можете читати бухгалтерські новини від «Дебету-Кредиту» у Telegram та VIBER. Приєднуйтесь і дізнавайтесь найважливіші новини першими!