28 серпня вводиться в дію Закон від 09.01.2025 №4196-ІХ «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб». Як саме він приймався, які ключові новації, що і для кого зміниться, та де саме прочитати про усі нововведення – читайте у статті від редакції:
Скасування Господарського кодексу з 28 серпня 2025: що і для кого зміниться?
А усі новини то тегу «Господарський кодекс» – за цим посиланням.
Нагадаємо, що Закон №4196 набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. 27 лютого його було опубліковано в "Голосі України". Але вводиться в дію він через шість місяців з дня набрання чинності (крім окремих положень). Про все це ми докладно писали у статті "Господарський кодекс України скасовано! (Але буде три роки перехідного періоду)".
Зі скасуванням Господарського кодексу України виникає багато питань з договорами, зокрема:
- Що робити сторонам договору, якщо вони у тексті договору прописали штрафи та пеню відповідно до ГКУ або посилались на відповідні статті цього Кодексу?
- Чи дійсні такі договори в частині штрафів та пені? Чи потребують вони змін?
- Чи зможуть сторони договору у разі порушення умов договору звернутися до суду та стягнути такі штрафні санкції?
Ось як виглядає ситуація на сьогодні. Наводимо суто власну точку зору, адже судової практики наразі, зі зрозумілих причин, ще немає:
1. Чи є дійсними договори, укладені в частині штрафів з посиланням на ГКУ?
На нашу думку, договори, укладені відповідно та з урахуванням вимог ГКУ, залишаються дійсними до моменту їх виконання.
Але оскільки норми ГКУ з 28 серпня не діятимуть, то, якщо сторони не прописали прямо, якої відповідальності за порушення вони одна від одної бажають, то встановлюватимуть таку відповідальність інші, діючі на той момент нормативні документи. Наприклад, Цивільний кодекс України (ЦКУ)!
Звісно, в кожному конкретному випадку потрібно уважно вивчати умови договору. Але приписи ЦКУ у багатьох випадках допускають аналогічне ГКУ регулювання тих чи інших відносин у договорі.
Адже не варто забувати, що за приписами статей 627, 628 ЦКУ принцип свободи договору дозволяє сторонам самостійно визначати умови договору, зокрема розмір та підстави нарахування штрафних санкцій. А відповідно до ч. 1 ст. 181 ГКУ господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦКУ, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Наведемо приклад. За приписами ч. 7 ст. 180 ГКУ строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Водночас аналогічні положення передбачені й у ч. 3, 4 ст. 631 ЦКУ – сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Інші приклади. За ч. 3 ст. 183 ГКУ укладення сторонами договору за державним замовленням (державним контрактом) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Тобто такі договори укладаються на інших умовах, які встановлені відповідним законом у відповідній сфері діяльності/регулювання держзамовлення.
Якщо говорити, наприклад, про порядок зміни та розірвання господарських договорів, то це ст. 188 ГКУ та ст. 651 ЦКУ, які загалом не суперечать одна одній за винятком ситуації, коли у ст. 188 ГКУ встановлено строк у 20 днів для відповіді на пропозицію про зміну чи розірвання договору. Водночас сторони не позбавлені права самостійно встановити такий чи інший строк у договорі.
Щодо місця виконання зобов’язання, то ст. 532 ЦКУ містить більш чітке визначення, яке застосовується, якщо воно не конкретизовано договором. Тоді як ст. 197 ГКУ здебільшого відсилає до «закону».
Також і місце укладення договору – воно врегульовано лише у ст. 647 ЦКУ. Договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.
2. Договір залишається чинним. Чи треба прибрати з нього посилання на ГКУ?
Давайте розглянемо це на прикладі розділу договору про відповідальність.
Наприклад, у разі якщо у договорі штрафні санкції (штраф, пеня) встановлені не просто посиланням на статтю ГКУ, а конкретно викладені у договорі (наприклад, «у разі порушення строків постачання покупець сплачує пеню у розмірі 0,1% за кожен день прострочення») – такі положення продовжують діяти, бо вони є умовами самого договору, а не лише відсилкою до закону.
Якщо ж у договорі є лише загальна відсилка (наприклад, «штрафи визначаються відповідно до ст. 231 ГКУ»), і жодних конкретних сум чи механізмів не прописано – це може створити юридичну невизначеність, оскільки стаття, на яку надане посилання, більше не діє. Тому до цієї частини договору треба внести зміни, і бажано не чекати до 28.08.2025, коли ця невизначеність вже виникне!
Щодо розміру пені, то на сьогодні на вимогу ч. 3 статті 549 ЦКУ (доповненої Законом №4196) пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Тобто, на сьогодні (фактично так було і до Закону №4196 – за Законом України від 22 листопада 1996 року №543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань») розмір пені у будь-якому разі обчислюється від суми простроченого платежу та обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.
3. Чи потрібно змінювати договори?
Рекомендуємо уважно вичитати розділ про відповідальність та в окремих випадках, обговорити необхідність змін.
Що варто зробити до 28 серпня 2028 року:
- Проаналізувати всі пункти, які посилаються на ГКУ.
- Замінити такі посилання на конкретні умови в самому договорі або на положення ЦКУ (якщо такі є або прописати інші).
- Закріпити умови щодо відповідальності (штрафи, пеня, неустойка) чітко в тексті договору або послатись загальною фразу, на кшталт: «… відповідно до чинного законодавства». Хоча і в загальній фразі краще вказати на конкретну статтю (чи її частину) конкретного нормативного документа.
4. Якщо зміни не внесли, а посилання на ГКУ в договорі залишились, чи можна буде звернутись до суду та стягнути штрафні санкції?
На нашу думку, так, можна буде звернутись до суду, але:
- Суд завжди оцінюватимете умови самого договору (чи чітко вони сформульовані, чи є згода сторін на конкретні санкції і згода сторін погодити механізм стягнення, чи послались на відповідне законодавство).
- Якщо санкції визначені у договорі (навіть з посиланням на ГКУ, але з конкретним змістом), – суд має право їх застосувати або чітко вказати, з яких саме причин ця чи інша санкція не може бути застосована. Не кажучи вже про те, що штрафні санкції за договорами можуть бути зменшені судом – якщо вони є надмірно великими порівняно зі збитками, які можна було б передбачити, або якщо існують інші виняткові обставини. Це право суду, і залежить воно від обставин конкретної справи.
- Якщо ж умови розмиті, некоректні чи незрозумілі або з відсилкою до скасованої норми, – це може створити ризики відмови у стягненні.
Таблиця. Приклади формулювань у договорі до і після 28 серпня 2025 року
| Приклади небажаних формулювань в договорі (старі, які потребують змін) | Актуальні формулювання (бажані після скасування ГКУ) |
| Пеня за прострочення виконання зобов’язань | |
|
«За порушення строків постачання Покупець має право стягнути з Постачальника пеню відповідно до ст. 231 Господарського кодексу України» |
«У разі порушення строків виконання зобов’язань за цим договором винна сторона зобов’язується сплатити іншій стороні пеню в розмірі 0,1% від вартості невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов’язання за кожен день прострочення, але не більше 10% від загальної вартості договору» |
| Штраф за невиконання зобов’язання | |
| «Розмір штрафу визначається згідно зі ст. 230 ГК України» | «У разі невиконання зобов’язання у встановлений строк винна сторона сплачує штраф у розмірі 5% від вартості відповідного зобов’язання, що не було виконано належним чином» |
| Посилання на Цивільний кодекс (за потреби) | |
| «Штрафні санкції застосовуються за нормами ЦКУ та ГКУ» | «Питання відповідальності сторін, не врегульовані цим договором, регулюються положеннями статей/розділів … Цивільного кодексу України» |
| Інші санкції (комбіноване формулювання) | |
| «У разі порушення умов цього договору сторона, яка порушила зобов’язання, зобов’язана сплатити інші штрафні санкції, визначені у додатку №1 до цього договору. Сплата штрафу чи пені не звільняє сторону від обов’язку виконати основне зобов’язання» | |
Приклад 1. В договорі сторони прописали так:
За умовами пункту 5.2 договору строк виконання робіт – протягом 12 місяців з моменту отримання Підрядником письмового дозволу замовника про початок виконання робіт.
Пунктом 10.3 договору сторони встановили, що за порушення з вини підрядника строків виконання робіт він сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості робіт, щодо яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 днів – додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості. Порушенням строків виконання робіт вважати ті строки, що вказані в пункті 5.2.
Коментар:
Незважаючи на те, що у договорі прописані штрафні санкції з урахуванням умов, зазначених у ст. 231 ГКУ, все ж таки жодного посилання на ГКУ у п. 10.3 договору ми не бачимо. Тож цей пункт є чинним.
Умови про пеню (0,1% за день) і штраф (7%) – це класична договірна неустойка, дозволена ЦКУ (ст. 549, 550).
Тому цей пункт не потребує змін. Умови є дійсними і можуть бути захищені в суді.
Приклад 2. В договорі сторони прописали умови так:
6. Відповідальність сторін, вирішення суперечок
6.1. Постачальник не несе відповідальності за зобов’язаннями Покупця перед третіми особами.
6.2. У разі відмови Покупця від підтвердженої Постачальником заявки Покупець виплачує штраф у розмірі 10% від ціни товару i відшкодовує Постачальнику всі фактичні витрати (збитки), пов’язані з виготовленням підтвердженої заявки. Збитки стягуються у повній сумі понад штрафні санкції.
6.3. За порушення терміну оплати Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день простроченого платежу без обмежень строків нарахування цієї пені відповідно до ч. 6 ст. 232 ГКУ.
6.4. За несвоєчасне постачання Товару Постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості непоставленого Товару за кожний день прострочки.
6.5. Сторона, що допустила несвоєчасне погашення своїх грошових зобов’язань, повинна сплатити 20% річних за користування чужими грошовими коштами від суми простроченого зобов’язання. При цьому виплата штрафних санкцій не позбавляє Покупця від виконання умов договору.
Коментар:
Перше, на що важливо звернути увагу – на правову можливість стягнення і штрафу, і збитків одночасно.
Суть положення договору: Покупець у разі відмови від заявки сплачує штраф 10% + фактичні витрати (збитки), які стягуються понад штраф. До цієї умови договору після скасування ГКУ напрошуються такі висновки:
- Це положення базувалося на ч. 2 ст. 232 ГКУ, яка прямо це дозволяла:
«договором можуть бути передбачені випадки, коли збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції».
- Із втратою чинності ГКУ, посилання на ст. 232 ГКУ також втрачає силу.
- Проте у ЦКУ існує подібна норма у ст. 624 ЦКУ: «Сплата неустойки (штрафу, пені) не звільняє боржника від обов’язку відшкодувати збитки, якщо інше не встановлено договором або законом».
Отже, правило про можливість одночасного стягнення штрафу й збитків зберігається на підставі ЦКУ.
Втім, сторони можуть переформулювати п. 6.2 такого Договору, наприклад: «У разі відмови Покупця від підтвердженої Постачальником заявки Покупець виплачує штраф у розмірі 10% від ціни товару та відшкодовує Постачальнику всі фактичні витрати (понесені збитки), пов’язані з виготовленням підтвердженої заявки. Сплата штрафу не звільняє Покупця від обов’язку відшкодувати завдані збитки (відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України)».
Інше проблемне місце: «...відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України...».
Ця частина більше не діє. Стаття 232 ГКУ (про необмежене нарахування пені) втратила чинність. Строки давності про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлені у ч. 2 ст. 258 ЦКУ та становлять один рік. Тож, на нашу думку, ця умова договору потребує незначного редагування.
Рекомендована редакція (п. 6.3):
«6.3. За порушення терміну оплати Покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Сторони домовились, що така пеня нараховується за весь період прострочення, з урахуванням строків давності за ЦКУ».
Приклад 3. В договорі сторони прописали умови так:
7.1. Постачальник зобов'язаний скласти та видати Замовнику (Покупцю) за першою подією (отримання грошових коштів чи відвантаження товарів / послуг) податкову накладну в електронній формі, оформлену відповідно до норм чинного законодавства, що діє на дату складання податкової накладної. Податкові зобов'язання та податковий кредит у податковій накладній зазначаються відповідно до чинного договору про закупівлю станом на дату складання податкової накладної.
7.1.1. Оформлена Постачальником податкова накладна має бути зареєстрована Постачальником у Єдиному реєстрі податкових накладних без порушення строків, встановлених чинним законодавством України.
7.1.2. У разі підписання Сторонами зміни до цього договору про закупівлю, які передбачають зміну ціни, порядку розрахунку ціни, повернення товарів/послуг, Постачальник зобов'язаний скласти розрахунок коригування до податкової накладної, складений в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрований в Єдиному реєстрі податкових накладних.
7.1.3. У разі порушення Постачальником реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування (у тому числі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування) та /або видачі податкової накладної / розрахунку коригування Замовнику (Покупцю) Постачальник сплачує Замовнику (Покупцю) штраф у розмірі суми ПДВ протягом 10 (десяти) банківських днів від дати отримання вимоги Замовника (Покупця) відповідно до п. 4 ст. 231 ГКУ.
Коментар:
На нашу думку, проблемним місцем може бути посилання на ГКУ у пп. 7.1.3 Договору: «... відповідно до п. 4 ст. 231 ГКУ».
Стаття 231 ГКУ – про відповідальність за невиконання господарського зобов'язання – з 28.08.2025 не діятиме.
Загалом ВС у своїх висновках наголошує на тому, що у ст. 179 ЦКУ законодавець не встановив чітких критеріїв для визначення особливостей штрафу і пені та порядку їх обчислення і застосування. Власне неустойка (у вузькому значенні цього поняття) застосовується, як правило, за невиконання або неналежне виконання майнового зобов'язання у вигляді прострочення і стягується одноразово за кожний факт порушення у відсотковому відношенні до суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання або його частини. І штраф як різновид неустойки в чинному законодавстві закріплюється у кількох варіантах, у т.ч. у конкретній грошовій сумі.
Тому ми би рекомендували уточнити редакцію пп. 7.1.3 цього Договору та вилучити посилання на ст. 231 ГКУ:
7.1.3. У разі порушення Постачальником обов’язку щодо реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування, а також у разі їх ненадання Замовнику (Покупцю) у встановлені строки Постачальник сплачує Замовнику штраф у розмірі суми ПДВ протягом 10 (десяти) банківських днів від дати отримання вимоги Замовника.
Приклад 4. В договорі сторони прописали умови так:
5.2. У разі порушення Покупцем строків та/або порядку оплати по Договору (в тому числі згідно з п. 5.5 Договору) він сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Сплата штрафних санкцій не звільняє Покупця від виконання договірних зобов’язань.
5.3. Відповідно до вимог ст. 232 Господарського кодексу України Сторони погоджують, що нарахування штрафних санкцій, передбачених п. 5.2. Договору, не обмежується 6-місячним строком, а нараховується і сплачується за увесь час прострочення виконання зобов’язання до його остаточного виконання. Крім того, Сторони, відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, погоджують, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) згідно з п. 5.2 Договору встановлюється позовна давність тривалістю у три роки.
Коментар:
Маємо проблемне місце: «...відповідно до вимог ст. 232 Господарського кодексу України...», «...відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України...». З 28.08.2025 ст. 232 ГКУ вже не діятиме.
Щодо ст. 259 ЦКУ, то це стаття про позовну давність. Її згадка допустима, але, на нашу думку, все ж варто цей пункт переформулювати обережніше. Адже якщо прострочення виконання зобов’язання перевищить три роки, то чи застосовується тут строк у три роки (збільшений строк давності для стягнення пені) за другою частиною п. 5.3 Договору? Це спірний момент, який може привести сторони такого Договору до суду.
Ми б рекомендували таку редакцію цього пункту:
«5.3. Сторони погодили, що пеня, передбачена п. 5.2 цього Договору, нараховується за весь період прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом. Сторони також домовились, що строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) за цим договором становить три роки відповідно до статті 259 Цивільного кодексу України».
Висновки
- Договори, укладені до скасування ГКУ, залишаються чинними.
- Штрафні санкції (пеня, штраф), передбачені сторонами в договорі, мають юридичну силу, навіть без ГКУ, якщо не суперечать ЦКУ або іншим законам.
- Посилання на статті ГКУ (наприклад, ст. 231, 232) після скасування вже не діють – їх необхідно або виключити, або замінити на узагальнене формулювання або відповідні норми ЦКУ, якщо такі є.
***