«Судово-юридична газета» розповіла, що передача приміщення в оренду сама по собі не завжди припиняє зобов’язання власника перед оператором системи розподілу електроенергії. У спорах щодо необлікованого споживання електроенергії значення мають, зокрема, те, з ким укладено договір про розподіл, чи повідомлявся оператор про зміну споживача, а також обставини виявлення та фіксації порушення.
Саме такі питання постали перед Кобеляцьким районним судом Полтавської області, який розглянув цивільну справу за позовом АТ «Полтаваобленерго» про стягнення вартості необлікованої електричної енергії.
Суд мав оцінити, чи підлягає стягненню зі споживача понад 458 тис. грн за електроенергію, споживання якої, за даними оператора системи, відбувалося через самовільне підключення поза розрахунковим засобом обліку, з урахуванням того, що приміщення передавалося в оренду іншій особі.
Суть справи
Передумовою спору стали договірні відносини щодо постачання та розподілу електричної енергії.
Ще 21 грудня 2006 року між ВАТ «Полтаваобленерго» та фізичною особою – підприємцем був укладений договір про постачання електричної енергії №252. За його умовами постачальник продавав електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 7,0 кВт, а споживач мав оплачувати використану електроенергію та інші платежі, передбачені договором.
29 грудня 2016 року споживач припинив підприємницьку діяльність як фізична особа – підприємець.
Після запровадження нової моделі ринку електричної енергії з 1 січня 2019 року відносини сторін були врегульовані договором про надання послуг з розподілу електричної енергії. До публічного договору споживач приєднався шляхом підписання заяви-приєднання від 27 грудня 2018 року та фактичного споживання електроенергії.
Судове рішення містить посилання на пункт 2.1.6 ПРРЕЕ у редакції, чинній на 1 січня 2019 року, відповідно до якого споживач, який не погоджується з умовами договору про розподіл електричної енергії, не має права використовувати електроенергію із системи розподілу та повинен письмово звернутися до оператора системи щодо припинення її розподілу.
Приєднання до договору могло підтверджуватися, зокрема, поверненням підписаної заяви-приєднання, сплатою рахунка оператора системи або документально підтвердженим споживанням електроенергії. Суд виходив із того, що заяву-приєднання було підписано, а електроенергія за відповідним об’єктом фактично споживалася.
Надалі оператор системи змінював редакцію договору відповідно до змін нормативного регулювання. Водночас споживач не заявляв заперечень щодо нових редакцій договору, продовжував отримувати послуги з розподілу та оплачувати рахунки. У матеріалах справи були також заява-приєднання, паспорт точки розподілу, відомості про розрахункові засоби обліку, акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін, однолінійна схема та вихідні дані для розрахунку втрат електричної енергії.
2 квітня 2025 року представники оператора системи провели перевірку об’єкта споживача. За її результатами було складено акт про порушення №016934.
В акті було зафіксовано порушення, передбачене підпунктом 7 пункту 8.4.2 ПРРЕЕ, – самовільне підключення електроустановки до електричної мережі, яка не є власністю оператора системи, поза розрахунковим засобом обліку.
Як зазначено в акті, підключення було виконано мідним кабелем 2×2,5 мм² від ввідного кабелю по фазах «B» та «C» до дооблікових неопломбованих автоматичних вимикачів та регулювалося магнітним пускачем. Це, за висновками перевірки, призводило до несанкціонованого відбору електричної енергії: при ввімкненні навантаження лічильний механізм не враховував електроенергію, показники лічильника не змінювалися.
В акті також зазначалося, що виявити таке порушення під час звичайного контрольного огляду було неможливо. Порушення було продемонстровано споживачу та зафіксовано на фото і відео.
До акта були долучені схема електроживлення, акт пломбування речового доказу, акт-вимога, акт технічної перевірки, фото- та відеоматеріали. Сам акт споживач підписав із зазначенням, що з ним згоден і зауважень не має.
17 квітня 2025 року комісія АТ «Полтаваобленерго» розглянула акт про порушення та ухвалила рішення про донарахування 43 363 кВт·год необлікованої електричної енергії вартістю 458 435,46 грн.
Для визначення періоду нарахування було враховано, що останній контрольний огляд об’єкта відбувся 24 березня 2025 року, однак під час такого огляду виявити необлікований відбір електроенергії було неможливо. Остання технічна перевірка точки обліку проводилася 2 листопада 2022 року.
Відповідно до пункту 8.4.12 ПРРЕЕ з урахуванням підпункту 7 пункту 8.4.2, підпункту 3 пункту 8.4.8 та пункту 8.4.9 ПРРЕЕ комісія здійснила нарахування за період з 2 квітня 2024 року до 1 квітня 2025 року.
Потужність самовільного підключення була визначена на рівні 9,9 кВт, розрахунковий добовий обсяг споживання – 118,8 кВт·год. За 365 днів обсяг необлікованої електроенергії становив 43 363 кВт·год. Її вартість без ПДВ становила 382 029,55 грн, ПДВ – 76 405,91 грн, а загальна сума – 458 435,46 грн.
Споживачу виставили рахунок на цю суму. Документи були направлені поштою та, відповідно до відомостей, наведених у рішенні, отримані 23 квітня 2025 року. Однак рахунок оплачений не був, після чого АТ «Полтаваобленерго» звернулося до суду з вимогою стягнути 458 435,46 грн вартості необлікованої електроенергії та судові витрати.
Позиція АТ «Полтаваобленерго»
Позивач виходив із того, що саме відповідач залишався споживачем за договором про надання послуг з розподілу електричної енергії.
АТ «Полтаваобленерго» посилалося на пункт 2.1.3 ПРРЕЕ, відповідно до якого у разі зміни споживача, форми власності чи власника електроустановки ініціатором укладення нового договору про надання послуг з розподілу електричної енергії є споживач.
Також позивач зазначав, що ні відповідач, ні інша особа після укладення договору оренди нерухомості від 30 грудня 2022 року не повідомляли оператора системи розподілу про зміну споживача та існування орендних відносин.
За умовами пункту 6.2 публічного договору споживач у разі зміни власника об’єкта, звільнення приміщення, реорганізації, ліквідації або відчуження приміщення мав не пізніше ніж за 20 робочих днів до припинення користування електроенергією письмово повідомити оператора системи про розірвання договору та провести всі передбачені ним розрахунки.
Такого письмового повідомлення відповідач оператору системи не направляв.
Позивач звертав увагу і на умови договору оренди від 30 грудня 2022 року. Відповідно до нього договір діяв до 31 грудня 2023 року, а зміни та доповнення мали оформлюватися письмово. З огляду на це АТ «Полтаваобленерго» стверджувало, що строк зазначеного договору оренди закінчився.
Окремо позивач наголошував, що в акті приймання-передачі об’єкта нерухомості від 30 грудня 2022 року не були зафіксовані показники лічильника електроенергії на момент передачі майна.
Крім того, пунктом 8.6 публічного договору передбачено, що у разі порушення розрахункового обліку з вини споживача останній оплачує оператору системи вартість необлікованої електричної енергії, визначену відповідно до ПРРЕЕ.
Тому позивач просив стягнути з відповідача 458 435,46 грн заборгованості за необліковану активну електроенергію та судовий збір.
Позиція відповідача
Відповідач позов не визнав.
Основний його аргумент полягав у тому, що на момент виявлення порушення він не був фактичним споживачем електричної енергії, оскільки приміщення перебувало в користуванні орендаря.
Відповідач посилався на ст. 614 ЦКУ, відповідно до якої особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. На його переконання, оскільки несанкціоноване підключення було виявлено в період користування приміщенням орендарем, обов’язок відшкодувати відповідні суми мав покладатися саме на фактичного користувача.
Відповідач вважав себе неналежним відповідачем та стверджував, що повноваження і відповідальність, пов’язані з енергоспоживанням, були передані орендарю.
У запереченнях також зазначалося, що позиція «Полтаваобленерго» фактично ґрунтується на формальній наявності підпису відповідача у заяві-приєднанні. Водночас, на думку сторони відповідача, відповідальність повинна покладатися на особу, яка фактично завдала шкоди.
Щодо твердження позивача про закінчення договору оренди 31 грудня 2023 року сторона відповідача посилалася на ст. 764 ЦКУ. За цією нормою, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору, а наймодавець протягом одного місяця не заперечує проти цього, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений.
Не погоджувалася сторона відповідача і з тим, що підпис акта про порушення без зауважень означав визнання вини.
Зазначалося, що відповідач не має спеціальних знань у сфері електроенергетики, відповідної технічної освіти чи кваліфікації, а тому не міг самостійно надати професійну оцінку схемі підключення, встановити наявність самовільного підключення або втручання в роботу електромережі.
На думку відповідача, підпис під словами про згоду з актом засвідчував лише факт проведення перевірки та наявність продемонстрованих технічних елементів, але не означав визнання юридичної кваліфікації встановлених обставин як порушення.
Також сторона захисту наголошувала, що позивач не надав доказів того, що саме відповідач здійснив монтаж виявленої схеми. Допитані в суді колишні працівники магазину пояснювали, що не бачили переобладнання електромережі або відповідного підключення.
Позиція третьої особи
Третя особа також заперечувала проти задоволення позову.
Вона зазначала, що не має відношення до порушення, яке було виявлено під час перевірки засобу комерційного обліку. За її твердженням, власником приміщення був відповідач, з яким було укладено договір оренди, тоді як будь-яких договорів з АТ «Полтаваобленерго» третя особа не укладала.
Третя особа також наголошувала, що протягом дії договору оренди технічні перевірки точки обліку не проводилися. На її думку, якщо несанкціоноване підключення справді існувало, воно могло виникнути ще до укладення договору оренди від 30 грудня 2022 року.
У зв’язку з цим третя особа стверджувала, що об’єкт міг бути переданий в оренду вже з комунікаціями у неналежному стані, та просила відмовити у задоволенні позову.
Позиція та висновки суду
У справі №532/2043/25 суд встановив, що досліджений у судовому засіданні відеозапис підтверджує підключення електроустановки до електричної мережі поза розрахунковим засобом обліку. Один із допитаних свідків, який перевіряв технічні елементи електромережі на об’єкті, також підтвердив виявлення та фіксацію втручання у роботу мережі.
Оцінюючи правове регулювання спірних відносин, суд послався на ст. 509, 11, 526 та 629 ЦКУ.
Відповідно до ст. 509 ЦКУ зобов’язанням є правовідношення, в якому боржник повинен вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати виконання відповідного обов’язку. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків відповідно до ст. 11 ЦКУ є договори та інші правочини.
За ст. 629 ЦКУ договір є обов’язковим для виконання сторонами, а відповідно до ст. 526 ЦКУ зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, положень ЦКУ, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності відповідних умов і вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Суд також застосував положення ПРРЕЕ. Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ споживач зобов’язаний не допускати безоблікового користування електричною енергією від технологічних електричних мереж споживача та відшкодовувати збитки у разі виявлення такого користування.
Акт про порушення відповідно до ПРРЕЕ є документом установленої форми, який складається для фіксації факту порушення та є підставою для визначення обсягу і вартості необлікованої електроенергії.
За пунктом 8.2.5 ПРРЕЕ у разі виявлення під час контрольного огляду або технічної перевірки порушення на місці оформлюється акт, у якому зазначаються зміст порушення та вихідні дані для визначення обсягу необлікованої електроенергії або збитків.
Відповідно до пункту 8.2.6 ПРРЕЕ на підставі такого акта комісія оператора системи визначає обсяг необлікованої електроенергії та відповідну суму. Пункт 8.2.7 ПРРЕЕ передбачає, що кошти за необліковану електроенергію сплачуються на рахунок оператора системи протягом 30 календарних днів після отримання рахунка, а у разі незгоди споживача спір вирішується в судовому порядку.
Окремо суд розглянув питання про правові наслідки припинення відповідачем підприємницької діяльності.
Суд встановив, що підприємницьку діяльність як фізична особа – підприємець відповідач припинив ще 29 грудня 2016 року.
При цьому суд зазначив, що особливістю припинення діяльності фізичної особи – підприємця є те, що її зобов’язання за раніше укладеними договорами не припиняються. Після виключення фізичної особи – підприємця з реєстру сама фізична особа продовжує існувати, а відповідні зобов’язання залишаються за нею як за фізичною особою.
На підтвердження такого підходу суд послався на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 05.06.2018 року у справі №338/180/17 та від 09.10.2019 року у справі №127/23144/18, а також на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі №724/38/18.
Водночас суд окремо зауважив, що як на момент приєднання до публічного договору про надання послуг з розподілу електричної енергії у 2019 році, так і на момент виявлення порушення правил обліку електричної енергії у 2025 році відповідач уже не мав статусу суб’єкта підприємницької діяльності та не здійснював господарської діяльності.
За результатами оцінки матеріалів справи суд дійшов висновку, що наявних доказів достатньо для підтвердження безоблікового споживання електричної енергії та стягнення вартості необлікованої активної електроенергії відповідно до акта про порушення від 2 квітня 2025 року.
Суд задовольнив позов АТ «Полтаваобленерго» та постановив стягнути з відповідача 458 435,46 грн заборгованості за необліковану активну електричну енергію.
Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПКУ на відповідача покладено понесені позивачем судові витрати. На користь АТ «Полтаваобленерго» також стягнуто 5 501,23 грн судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Читайте також:
