Коментар до листа Мінекономіки від 28.01.2024 №4706-05/6893-09
Про те, що з 24 грудня 2023 року змінився порядок надання відпусток, ми докладно розповідали в нашій статті за посиланням. Але сама можливість роботодавця надавати оплачувані відпустки в межах 24 календарних днів, і то лише щодо щорічної основної відпустки, а інші – надавати без збереження зарплати, викликала чимало запитань. Тому Мінекономіки видало лист від 28.01.2024 №4706-05/6893-09, який ми зараз і прокоментуємо.
Насамперед зауважимо, що, попри назву листа «Щодо відпусток у період дії воєнного стану», у ньому йдеться не про весь період воєнного стану, а саме про зміни, які набрали чинності з 24 грудня 2023 року. І розглядається в ньому порядок надання не всіх відпусток, а саме решти, крім щорічної основної відпустки.
Що із щорічною основною відпусткою (нагадування від редакції)?
Як ми всі пам’ятаємо, під час дії воєнного стану порядок надання відпусток регулює ст. 12 Закону №2136. Тобто всі інші закони діють, але в тому, що не обмежує Закон №2136.
До 24.12.2023 діяло таке правило: у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік. Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.
Закон №3494 це змінив. Тепер роботодавець має право невикористані дні такої відпустки надати без збереження заробітної плати.
Тобто, як і раніше, будь-яку відпустку ініціює сам працівник – відправити працівників у будь-який вид відпусток за власною ініціативою жоден роботодавець не має права.
Але тепер роботодавець має право, якщо працівник сам цього захоче, надати йому зароблену щорічну основну відпустку і більшої тривалості, ніж 24 календарні дні за рік (якщо розмір відпустки працівника більший, ніж 24 календарні дні на рік). При цьому у такому випадку роботодавець матиме право не оплачувати ці дні, надані понад 24 дні.
А ще у роботодавця є право відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки. Таке право діє під час воєнного стану.
Наприклад, працівник з інвалідністю ІІІ групи за законом має право на 26 календарних днів щорічної основної відпустки. З 24 грудня 2023 року працівник має такий вибір:
- використати 24 календарні дні такої відпустки з отриманням відпусткових;
- використати 2 календарні дні такої відпустки (в разі якщо він бажає це зробити, не чекаючи скасування або припинення воєнного стану), але у роботодавця є право не виплачувати відпусткові за ці 2 дні;
- або ж працівник може використати ці 2 дні після скасування або припинення воєнного стану, вже з обов’язковими відпустковими.
А що з іншими оплачуваними відпустками (роз’яснення від Мінекономіки)?
У період дії воєнного стану надання працівнику будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку за рішенням роботодавця може здійснюватися без збереження заробітної плати.
Щоправда, ч. 1 ст. 12 Закону №2136 передбачено і таке: надання невикористаних днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.
І тут виникає один момент: діапазон оплачуваних відпусток є доволі широким, і деякі з них мають сенс тоді, коли надаються саме в тому періоді, коли на них виникло право. Наприклад, відпустку за шкідливі або важкі умови праці чи за особливий характер роботи можна відкласти на майбутнє. Хоча їх теж встановлювали не просто так, а тому, що ті, хто працює важче за інших, мають щороку і більше відпочивати. Але війна є війна, і дечим доводиться жертвувати. А от деякі відпустки потрібні саме в певний момент, наприклад коли йдеться про навчальну відпустку або про відпустку при народженні дитини. Їх немає сенсу переносити на майбутній період.
Проте роботодавцю (будь-якому) з 24.12.2023 і до скасування або припинення воєнного стану надали тимчасове право: за рішенням роботодавця невикористані дні таких відпусток можуть надаватися без збереження заробітної плати.
Тобто у працівника, знову ж таки, з’явився вибір:
- якщо він має право на оплачувану відпустку, крім щорічної основної або відпустки у зв’язку із всиновленням дитини, то він може такою відпусткою скористатися;
- але роботодавець може вирішити, що таку відпустку буде надано без оплати;
- або ж працівник перенесе цю відпустку на період після скасування або припинення воєнного стану.
Про декретні відпустки наразі не говоримо, бо за них відпусткові і не виплачуються. А допомогу у зв’язку із вагітністю та пологами та у зв’язку із народженням дитини держава не скасувала на час війни.
Мінекономіки у коментованому листі говорить:
- норми абзацу третього ч. 1 ст. 12 Закону №2136 (у редакції Закону №3494) можуть бути застосовані лише до відпусток, на які працівник набув права після 24.12.2023 – дня набрання чинності відповідними змінами;
- змінами передбачається право, а не обов’язок роботодавця обмежити надання працівнику у період дії воєнного стану будь-якого виду відпустки (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки у зв’язку з усиновленням дитини) понад щорічну основну відпустку, передбачену абзацом першим ч. 1 ст. 12 Закону №2136. Тому працівникам, які мають право на такі оплачувані відпустки, за рішенням роботодавця ці відпустки можуть бути надані у період воєнного стану;
- у разі прийняття рішення роботодавцем щодо надання без збереження заробітної плати невикористаної оплачуваної відпустки роботодавець повинен обґрунтувати необхідність надання цих відпусток без збереження заробітної плати та документально підтвердити настання обставин, що спричинили таку необхідність.
Як обґрунтувати надання оплачуваних відпусток без оплати?
У Законі №2136 наразі такої вимоги немає. Тобто це вимога, ініційована Мінекономіки, і не в нормативному документі, а в листі, який має інформаційний та рекомендований характер. Тому чи дослухатися до таких вимог, чи ні, кожен роботодавець вирішуватиме самостійно.
Що ж до того, як обґрунтувати безоплатність наданих відпусток, у коментованому листі Мінекономіки порад не дає. Тому це теж залишається на розсуд роботодавця. Причинами прийняття такого рішення можуть бути важке фінансове становище підприємства, форс-мажорні обставини (наприклад, простій або ведення бойових дій за місцезнаходженням підприємства тощо). Знову ж таки, Мінекономіки не вимагає додавати до наказу про таку відпустку копії якихось документів або розрахунків. Тобто, можливо, буде достатньо і просто вказівки на такі обставини в тексті наказу.
А якщо працівник звільняється і має невикористані дні оплачуваних відпусток?
У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до ст. 24 Закону про відпустки. Про це йдеться наприкінці ч. 1 ст. 12 Закону №2136.
Проте зверніть увагу, що компенсації при звільненні підлягають не будь-які невикористані оплачувані відпустки, а лише:
- щорічні відпустки (зазначені в п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону про відпустки, тобто: основна, додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці, а також інші додаткові відпустки, передбачені законодавством);
- і додаткові відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину – особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Зауваження наостанок
Єдині, для кого встановили виняток, це працівники освіти та науки.
Наведені вище спеціальні правила надання оплачуваних відпусток не застосовуються до керівних працівників закладів освіти та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічних, науково-педагогічних та наукових працівників. У них надання відпусток здійснюється за звичайним, тобто довоєнним порядком.