Коментар до Постанови ВС від 13.03.2024 у справі №127/2697/23
22 березня 2024 року у ВРУ зареєстровано законопроект №11107 «Про внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України щодо забезпечення права застосування необмеженого строку звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати».
Цим проєктом Закону пропонується встановити, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, не обмежується будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Таке уточнення спричинене тим, що у разі звернення до суду працівники визначають до стягнення з роботодавців суми, які мають різну правову природу. Це може бути стягнення заробітної плати, середньої зарплати за вимушений прогул або компенсації за всі дні невикористаної відпустки тощо.
Як результат, наразі ми маємо різну судову практику як щодо строків звернення до суду з такими грошовими вимогами, так і щодо сплати судового збору. Доки законопроєкт готується, розглянемо, як суди вирішують ці питання нині.
Зарплата
Статтею 5 Закону про судовий збір визначено пільги щодо сплати судового збору. Зокрема, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону).
Для надання відповіді на обидва запитання (чи є строки давності та чи доведеться платити судовий збір) працівнику варто звернутись спочатку до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 №5.
Відповідно до п. 1.3 розділу 1 Інструкції №5 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені у грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Відповідно до пп. 2.2.12 розділу 2 Інструкції №5 до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема оплата простоїв не з вини працівника.
У розділі 3 Інструкції №5 закріплено вичерпний перелік виплат, що не належать до фонду оплати праці.
Як наслідок, у рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП, ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Середній заробіток
Нагадаємо, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, передбачений ч. 2 ст. 235 КЗпП, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, визначений ст. 117 цього Кодексу, мають різну правову природу (постанова Великої Палати ВС від 08.02.2022 у справі №755/12623/19).
Спір про стягнення середнього заробітку за ч. 2 ст. 235 КЗпП за час вимушеного прогулу, що виник у зв’язку з незаконним звільненням працівника, якого було позбавлено можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов’язаним з недотриманням роботодавцем законодавства про працю та про оплату праці.
За пред’явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого ч. 2 ст. 235 КЗпП, працівники звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення середнього заробітку без обмеження будь-яким строком (ч. 2 ст. 233 КЗпП).
Середній заробіток за ст. 117 КЗпП за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
На вимоги працівників про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону про судовий збір, не поширюється!
А ще застосовується обмежений строк у три місяці на звернення до суду, визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП .
Компенсація за невикористану відпустку
Грошову компенсацію за невикористану відпустку не віднесено до переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.
Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення КСУ №8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
До «усіх виплат» (заробітна плата, виплата вихідної допомоги, інші виплати) також належить і компенсація за невикористані дні відпустки (постанова ВС від 04.04.2023 у справі №640/8348/21).
Таким чином, працівники (позивачі) за подання до суду позовної заяви про стягнення заробітної плати, у т.ч. про стягнення компенсації за невикористану відпустку, звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
