Фабула судового акта: Приводом для адміністративного позову ПАТ до спеціалізованої ДПІ з обслуговування великих платників стало прийняття відповідачем чотирьох податкових повідомлень-рішень. В обґрунтування своєї позиції ДПІ посилалась на приписи пп. 7.7, пп. 17.1.7 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», стверджуючи, що у зв'язку із наявністю у підприємства заборгованості, кошти, що надходили на сплату податкових зобов'язань, правомірно зараховувалися податковим органом в порядку календарної черговості на погашення податкового боргу позивача.
Постановою окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою апеляційного адміністративного суду позов задоволено частково, скасовано одне податкове повідомлення-рішення. В решті позовних вимог відмовлено.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з цими рішеннями погодився і касаційну скаргу ДПІ залишив без задоволення, виходячи з наступного.
Право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
Норми закону, на які посилалась ДПІ, не позбавляють платника податку права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до п. 7.1 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників перед бюджетами та державними цільовими фондами» та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до пп. 5.3.1 Закону.
Олександр Боков